Ні, йому таки не здалося: десь у хатніх закапелках було чути стогін.
– Марино! – стрепенувся Макс. – Чуєш, Марино?! Вставай!
– Що?! – озвалася заспана жінка й вистромила з-під ковдри розпелехану голову.
– Вставай, кажу. Баба, певно, вмирати буде.
– Яка баба?
Сон іще затуманював розум. Аж тут старечий стогін пролунав гучніше, вимогливіше.
Макс навпомацки шукав босими ногами капці. В оселі, як на те, було темно – наче в домовині.
– Хтось там стогне чи що? – прошелестіла сонна Марина.
– А я чого тебе збудив, га? Дурна телиця! Баба вмирає, хіба не ясно?
– Баба вмирає, – повторила та самими губами й раптом залементіла на всю хату: – Ой людоньки!
Бліда постать зірвалася з ліжка й метнулася до дверей.
Макс нарешті знайшов свої капці і, вилаявшись, рушив за жінкою. Намацавши рукою шорсткий одвірок, гукнув їй услід:
– Не верещи. Краще про золото запитай, поки дуба не врізала.
Стара важко стогнала на своєму ложі. У скупому світлі лампи, яку ввімкнула Марина, інтер’єр кімнати був напрочуд химерним: старий облуплений стіл, на ньому – дерев’яні двері, пофарбовані вицвілою блакитною фарбою і вкриті пошарпаним матрацом, а вже зверху – огрядне бабине тіло. Ноги, накриті заяложеним простирадлом, – догори порепаними пальцями, гостре підборіддя – туди ж. У грудях старої, здавалося, грали оргáни, озвучуючи простір навколо чудернацьким багатоголоссям.
– Тьху, як тут смердить! – знову лайнувся Макс, не бажаючи переступати поріг. – Запитай, чого вона хоче.
– Мамо! – схилилася над незворушною бабою Марина. Протираючи очі, запитала: – Мамо, ви чуєте?
Стара, здавалося, хотіла щось вимовити, її потріскані губи витягнулися назустріч доньчиному обличчю. Вуста помітно тремтіли.
– Чого мовчите? – прогугнявив чоловічий голос позаду. – Вмирати, може, будете?
Бабині губи ворушилися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Десять гріхів» автора Криштальський А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 1. Приємного читання.