Розділ «Частина перша»

Клавдія Огром’як велетенською рибиною лежала посеред кімнати. Очевидно, немічна не спала, було чути її важке дихання. Максим затиснув пальцями ніс і рушив до вікна. Змірявши стару гострим, неначе криця, злющим поглядом, шарпнув защіпку. Обидві половинки, блиснувши в призахідному сонці, сповнили на якусь мить усе навколо осяянням. Вечірня прохолода – довгоочікуваний рятунок від задухи – ввірвалася в хату хвилею свіжого повітря.

Макс виглянув у вікно. Здавалося, вулиця була порожньою. Але ні, на протилежному боці вулиці здивовано вирячилася сусідка, Емма Павлівна. Блиснувши здивованими очиськами, жіночка ледве не навприсядки кинулася до свого чоловіка, який стояв на ґанку, й почала швидко йому щось шепотіти на вухо, показуючи рукою. Обоє знову й знову поглядали на чоловічу постать у відчиненому вікні.

А стара голосно дихала в Максима за спиною. Той, відчувши, обернувся, ступив на середину кімнати й вони зустрілися очима. Неначе струмом ударило понуркуватого чоловіка, від того нестерпного погляду немічної йшла якась несамовита енергія, немовби потужною хвилею вривалася в його свідомість важлива закодована інформація – тільки зрозуміти, осягнути її він не вмів.

– Мишіґіне копф![6] – басовито мовила стара й опустила повіки.

– Думайте, що говорите, – відповів Максим, і баба раптом знову розплющила очі. Тепер у них засвітилося щось інше. Неначе кімнатні стіни враз тріснули й крізь них зазирнув досередини навколишній світ. Клавдія Огром’як здивовано дивилася туди, у ту єдину місцину, куди міг сягати її погляд, і замість укритого пилом карниза під стелею немічній усе ще вбачався зять, котрий уперше за останній десяток літ мовив до неї по-людськи.

Коли Макс вийшов геть, Клавдія Огром’як голосно плямкнула губами.

– Щось трапилося, – майже нечутно прошепотіли потріскані старечі губи. – Щось трапилося. Буде біда.