Розділ «Частина перша»

– Мамо, ви мене чуєте?

Тієї ж миті стара ніби здригнулася на своєму ложі. Химерно склавши губи докупи, вона зібралася із силами і простогнала в абсолютній тиші:

– Виногра-а-аду-у-у!

Подружжя перезирнулося.

– Що? – питала Марина.

– Дай-те винограду-у-у! – знову повторила баба і голосно цмакнула губами – немовби крапку поставила.

Треба було бачити Макса. Стояв у дверях, вирячивши очі й склавши руки на грудях. Масні щоки грали недобрими рум’янцями.

– Пані Клавдія Огром’як власною персоною! – іронічно вицідив за якусь мить і подивився на свою дружину. Тоді – знову на стару: – Може, вашій превелебності шампанського подати, га?

– Знаєте, мамо, це вже справді занадто! – озвалася й Марина. Голос її тремтів від роздратування: – Краще б ви вже справді вмирали, як ото маєте з нас кров пити. Який виноград серед ночі?! Ви думаєте, про що говорите? Старе – а таке дурне!

Баба мовчки лежала на своєму ложі й дивилася кудись у стелю.

– Ага, вмирати. Її ще городником[1] не доб’єш, – в’їдливо докинув Макс.

Було помітно, що стара знову хоче щось сказати. Поглянувши на неї, обоє мимоволі замовкли.

– Я жи-ити хочу, я лю-юблю-у! – тоненьким голосочком заспівала Клавдія Огром’як.

– Ти чуєш, Марино? Та вона ж знущається з нас. Оце старе одоробло сміється з нас!

Макс рвучко ступив до тіла, що лежало посеред кімнати:

– Може, вам, бабо, й кавáлєра в ліжко?

– Я лесбіянка! – озвалася немічна дивним густим басом і засміялася голосно – на всю хату, немовбито зовсім не вона ще хвильку тому ледь чутно стогнала.

– Ха-ха-ха-ха-ха-ха! – розтявся той басовитий сміх посеред нічної тиші, аж по кутках залящало.

– Чуєш, ні?! – шаленів Макс. – Який у твоєї матінки тонкий гумор, га? Щоб ви уже виздихали обоє! Засмородили хату, поїсти не можна – бебехи вивертає. Нічо-о-го, я ще з вами розберуся! Лесбіянка вона, бачите? Ще вам ті жарти в горлянках стануть.

І Макс кинувся геть із кімнати, голосно хляпаючи капцями по підлозі.