Іноді правління АТ, голови правлінь спеціально гальмують проведення перших загальних зборів акціонерів через невпевненість, що збори вирішать кадрові питання в їхню користь. Одним з інструментів узгодження інтересів всіх акціонерів і досягнення загальної цілі є ефективне управління товариством з обліком принципів корпоративного управління, на яких засновуються розподіл прав і обов'язків між акціонерами, контрольними органами і керівництвом, звітність і відповідальність даних груп. На жаль, в Україні законодавче регулювання корпоративного управління не набуло характеру розвинутої системи, зокрема не впроваджені закони, що адекватно і справедливо розподіляють права й обов'язки між акціонерами, керівництвом і контролюючими органами.
З цього приводу особливо варто виділити питання роботи наглядацьких рад. Наглядацька рада товариства є органом, що здійснює керування його діяльності в період між загальними зборами акціонерів. Головна задача наглядацької ради перебуває в тому, щоб насамперед захищати інтереси акціонерів.
Як відомо, акціонер - учасник акціонерного товариства (АТ). Право на цю участь засвідчується акціями, що належать акціонеру на правах власності. Володіння акцією гарантує акціонеру стандартний набір прав: право на частку в статутному фонді АТ; право на участь у керуванні справами АТ; право участі в розподілі прибутки АТ і одержання її частини у формі дивідендів, а також право брати участь у поділі майна АТ у випадку ліквідації останнього (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").
Законом України "Про господарські товариства" за акціонерами закріплено додаткові права: на вихід із товариства, а також на одержання інформації про діяльність товариства, вносити пропозиції щодо порядку денного загальних зборів акціонерів і знайомитися з документами, пов'язаними з порядком денним загальних зборів в порядку, передбаченому ст. 43 Закону "Про господарські товариства".
За меншістю, тобто за акціонерами, що у сукупності володіють більш 10% голосів, додатково закріплюються права: вимагати включення додаткових питань до порядку денного загальних зборів акціонерів не пізніше 30 днів до дня його скликання; вимагати скликання позачергових зборів акціонерів, а якщо правління не виконує ці вимоги протягом 20 днів - самим скликати такі збори: призначити своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі в загальних зборах; вимагати проведення позачергових ревізій.
Акціонери, таким чином, наділяються, здавалося б, рівними правами, що гарантують захист їхніх інтересів щодо: участі в АТ, у тому числі в керуванні його справами, у розподілі прибутки товариства й одержанні її частини у виді дивідендів, що дорівнює участі в розподілі майна товариства у випадку його ліквідації. Однак названі гарантії не для всіх акціонерів діють в однаковій мірі. Відомо, що ступінь участі в акціонерному товаристві залежить від його частки в статутному фонді АТ чим більша частка в акціонера, тим більше перепаде йому прибутку, що розподіляється між акціонерами у виді дивідендів, тим більше Йому належить голосів у загальних зборах акціонерів; остання ж обставина дає реальний шанс управляти справами товариства, а не просто формально брати участь у загальних збори акціонерів без надії хоч яким-небудь способом вплинути на їх рішення.
Акціонерів прийнято ще іменувати інвесторами, оскільки вони відповідають вимогам, запропонованим Законом України "Про інвестиційну діяльність", а саме: є особами, що приймають рішення про вкладення власних, позикових чи притягнутих майнових або інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування; до останнього ж відноситься будь-яке майно (у тому числі статутний фонд АТ), цінні папери, інші об'єкти власності, майнові права. Акціонери-засновники можуть вносити в статутний фонд АТ у вигляді свого внеску будь-яке майно, цінні папери, майнові права, крім бюджетних засобів, засобів, отриманих у кредит або під заставу. Особи, що купують акції на вторинному ринку і за підпискою, оплачують їхню вартість, як правило, у грошовій формі.
В залежності від розміру участі і цілей, що переслідують інвестори при акціонерній формі інвестування, розрізняють: дрібних інвесторів, портфельних інвесторів, фінансових інвесторів, стратегічних інвесторів.
Інтереси різних груп акціонерів-інвесторів можуть збігатися, а часом бути діаметрально протилежними. Іншими словами, можуть конкурувати між собою. Можливості, які мають акціонери, також різні.
Акціонери - стратегічні інвестори, володіючи контрольним пакетом акцій, здатні контролювати діяльність АТ, проводити через своїх представників в органах товариства вигідні для себе рішення, що у той же час можуть торкатися інтересів і самого товариства, і інших груп акціонерів, і кредиторів АТ. Настільки ж широкі можливості для стратегічних інвесторів дає закріплений у законі принцип голосування на загальних зборах акціонерів: одна акція - один голос і принцип прийняття рішень на таких зборах: більшістю (простим, а по деяких питаннях - кваліфікованим) голосів, поданих на загальних зборах акціонерів; останнє ж визнається правомочним, якщо на ньому присутні акціонери, що володіють відповідно до статуту товариства більш 60% голосів.
Стратегічний інвестор може використовувати свої можливості щодо контролю над товариством на шкоду іншим учасникам корпоративних відношень, якщо це відповідає його інтересам (у законодавстві Німеччини такий інвестор-акціонер одержав назву "контролююче підприємство"). Тому виникає проблема захисту зазначених осіб від зловживання стратегічним інвестором своїх можливостей впливом на акціонерне товариство.
Фінансовий інвестор менше могутній, чим стратегічний, але, завдяки володінню значним пакетом акцій, може сам або через своїх представників здійснювати деякий (а в ряді випадків - значний) вплив на прийняття органами АТ рішень.
Портфельний інвестор частіше усього не володіє і цими можливостями, не говорячи вже про дрібного інвестора, що позбавлений якоїсь реальної можливості впливати на прийняття органами АТ рішень, що зачіпають його інтереси. Консолідація ж дрібних акціонерів з метою придбання прав меншості дуже незначна через їхню роз'єднаність.
У зв'язку з цим виникає проблема правового забезпечення реалізації інтересів різних груп акціонерів-інвесторів, самого товариства, його кредиторів, найманих робітників, споживачів, а також недопущення зловживання акціонерами, що здійснюють контроль над акціонерним товариством, своїми можливостями на шкоду згаданим особам. Рішення більшості можуть носити дискримінаційний характер стосовно акціонерної меншості. Основні форми дискримінаційних дій такі: проведення реорганізації АТ на шкоду інтересам акціонерної меншості: повна капіталізація прибутки АТ, навіть коли є можливість виплатити дивіденди; виплата дивідендів у визначеній черговості.
Реорганізація АТ, створення ним інших підприємств можуть заподіяти істотний збиток економічним інтересам акціонерної меншості. Так, в Україні все більш поширюється практика створення приватизованими АТ дочірніх підприємств; наділені визначеним капіталом, вони відкривають власні рахунки, тобто одержують статус самостійних суб'єктів, що господарюють. Створення таких підприємств викликають декілька причин:
• o блокування вільного використання рахунків АТ з боку державних органів;
• o неефективність системи керування підприємством;
• o зацікавленість власників контрольного пакета в створенні місць акумуляції й одержання прибутків, фактично недоступних для інших акціонерів.
Реалізація останнього мотиву означає, по суті, позбавлення акціонерної меншості права одержу вати ті прибутки, що реально приносить акціонерний капітал. При цьому дочірні підприємства можуть створюватися під дуже пригожими приводами (зміцнення самостійності, підвищення економічної відповідальності структурних підрозділів тощо).
Реорганізація товариства, життєво необхідна для підприємства, сама по собі в принципі не повинна суперечити інтересам будь-яких акціонерів; однак важливе значення мають не тільки ціль, але і спосіб реорганізації, дотримання інтересів усіх без винятку власників акцій. А якщо реорганізація здійснюється шляхом поділу підприємства, наприклад, на два нових товариства, причому одне з них формується на базі перспективного (прибуткового) структурного підрозділу АТ, друге, навпаки, на базі безперспективного підрозділу, то фактично відбувається "вилучення мертвих клітин" підприємницького капіталу. Особи, що контролюють товариство, прагнуть залишити собі "живі клітини" підприємницького капіталу, а іншим акціонерам віддати те, що, цілком ймовірно, не принесе реальної користі ні найближчим часом, ні в перспективі. При цьому на нове, безперспективне підприємство можуть повісити усі борги, що були в АТ. Акціонери колишнього підприємства одержують паї тепер вже в капіталі знову створеного підприємства, але вони явно нерівноцінні за своєю вартістю. Відповідно до чинного законодавства, рішення питань, пов'язаних із реорганізацією АТ, створенням дочірніх підприємств, філій тощо, є винятковою компетенцією загальних зборів акціонерів. Причому для позитивного рішення питання потрібно набрати 3/4 голосів "за". Зовні ці норми виглядають як серйозний елемент врахування інтересів абсолютної більшості акціонерів, але фактично вони не забезпечують достатній захист інтересів інвесторів, що представляють акціонерну меншість. Тому необхідні додаткові заходи з боку держави, щоб підсилити захист інтересів акціонерної меншості. Мова Йде, зокрема, про те, що акціонери, незгодні з рішенням загальних зборів по реорганізації й іншим зазначеним процедурам, повинні мати право жадати від АТ викупу їхніх акцій. Таку норму, ми думаємо, варто обов'язково включити в законодавство, що регулюють акціонерні відношення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація бізнесу» автора Скібіцький О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дотримання співвідношення корпоративних прав та інтересів різних груп акціонерів-інвесторів“ на сторінці 2. Приємного читання.
