Необхідність державного регулювання в ринковій економіці
Приватне капіталістичне виробництво грунтується на нагромадженні власного капіталу і приватному привласненні виробленого продукту. У ньому формується суперечність між суспільним виробництвом і приватним привласненням. Для його розв'язання потрібна заміна накопичення капіталу іншою організацією його застосування. Нею стала мобілізація вільних капіталів як основа акціонерно-капіталістичного виробництва. Тепер об'єктом управління є не власний, а чужий капітал, котрий перестає бути приватним, а стає груповим, асоційованим, корпоративним капіталом. Приватне привласнення продукту виробництва змінюється безпосереднім його привласненням асоційованими акціонерами. У груповій, кооперативній формі розвивається суспільне привласнення.
Ми маємо тут перший ступінь зрілості суспільного виробництва і привласнення. Акціонерами тривалий час виступають приватні капіталісти. Власне акціонерно-капіталістичне виробництво може розвиватися, мобілізуючи вільний капітал лише приватних капіталістів. Про це свідчить існування й сьогодні акціонерних товариств закритого типу, акції яких не надходять до вільного продажу, а реалізуються серед засновників. На першому етапі кошти населення ще не залучаються, оскільки важливим джерелом вільного капіталу у приватних капіталістів є зменшення заробітної плати найманих працівників до рівня нижчого, ніж вартість їхньої робочої сили.
Не змінюється ситуація й на новому етапі, коли концентрація виробництва призводить до створення монополій. Прогресивна роль монополій очевидна: якщо в акціонерному товаристві управління здійснювалось в межах певного виробництва, то монополії, розвинувши диверсифікацію, здійснюють регулювання різних виробництв. Засобом такого регулювання є фінансовий капітал. Однак збільшення монополістичного капіталу, як і раніше, відбувалось шляхом посилення експлуатації найманих працівників. Щоправда, до купівлі акцій починає залучатися певна їх частина - високооплачувані спеціалісти й робітники (так звані білі комірці), заробітна плата яких вища за вартість їхньої робочої сили. Одним з джерел високої оплати цієї категорії найманих працівників були, як відомо, доходи з колоній. У цілому ж монополістичне виробництво продовжує розвиватися за рахунок робітників, без урахування їхніх економічних потреб та інтересів.
У цих умовах формується нова соціально-економічна суперечність. Якщо раніше найгострішою в суспільному житті була суперечність в сфері економіки (нею була основна суперечність приватнокапіталістичного виробництва - між суспільним виробництвом і приватним привласненням), то благополучне її розв'язання в акціонерному й монополістичному виробництві зробило привласнення також суспільним. Однак воно залишалося частково суспільним, оскільки обмежувалось участю у груповому привласненні приватних власників. Економічний розвиток вимагав наступного ступеню усуспільнення виробництва - залучення трудящих до власності на засоби виробництва, управління суспільним виробництвом і привласнення створюваного продукту. Умовою участі найманих працівників у розвитку виробництва було збільшення заробітної плати до рівня, достатнього для нормального відтворення робочої сили і такого, що дає змогу використовувати частину доходу на розвиток виробництва. Це можливо завдяки придбанню акцій або через вклади в банк, що забезпечує перспективу розширення споживання. Здійснити такі кардинальні зрушення давав можливість досягнутий рівень виробництва й обсяг створюваного продукту.
Усе це вимагало повороту капіталістичної економіки до задоволення потреб людей, розвитку соціальної сфери, соціального захисту працюючих і непрацездатних. Лише так можна було створити надійні й сталі стимули до праці як чинник подальшого економічного зростання.
Однак кардинально нові потреби суспільного розвитку наштовхувалися на сформовану віками практику розвитку виробництва за рахунок посилення експлуатації найманих працівників, зниження їхньої заробітної плати, позбавлення їх соціальних прав. У цих умовах на перший план висувається й загострюється суперечність між економічним і соціальним розвитком суспільства. Порівняно з основною суперечністю приватнокапіталістичного виробництва, яка була внутрішньо-економічною, нова суперечність вже виходить за межі економіки й стає суперечністю всередині суспільства між розвитком його економічної та соціальної сфер.
Загострення цієї суперечності стає могутнім дестабілізуючим чинником. Однак суспільству потрібно було ще пройти тривалий шлях усвідомлення нової суперечності та необхідності її розв'язання завдяки підвищенню рівня життя населення і насамперед збільшення заробітної плати. На цьому шляху суспільство чекали гострі катаклізми.
Нові потреби розвитку виробництва і суспільства чутливо уловлювали прогресивні бізнесмени, які здійснювали якісно нові та перспективні кроки. Прикладом можуть бути дії Генрі Форда. Ще в 1914 р. він встановив на підприємствах корпорації фіксований щоденний мінімум заробітної плати на рівні 5 дол., одночасно скоротивши робочий день з 10 год. до 8 год., а робочий тиждень до 48 год"
Подібні ідеї та практика поступово підривали класичні підвалини капіталістичної економіки, готували психологію підприємців та громадську думку до радикальних змін. Однак мало відбутися суспільне потрясіння величезної сили, щоб зламалися економічні стереотипи, які складалися століттями капіталістичного розвитку, пов'язані з практикою посилення експлуатації трудящих і зниження заробітної плати. Таким потрясінням була економічна криза 1929-1933 рр. ("Велика депресія"), яка стала тією переломною подією, за якою подальше збереження канонів класичного капіталізму могло призвести до його справжнього остаточного "злому" і загибелі.
Усвідомлення суспільством суперечності економічного і соціального розвитку йшло не тільки через потребу подолання руйнівних наслідків кризи, а й через усвідомлення необхідності кардинальних змін, щоб стабілізувати економіку й суспільне життя й не допустити повторення катастрофи подібних масштабів у майбутньому.
Потреба в економічній стабільності оволодіває основними суб'єктами економіки - монополіями, акціонерними товариствами, приватними капіталістами, дрібними товаровиробниками, найманими працівниками, стає частиною їхнього економічного інтересу. Потреба в збереженні та нормальному функціонуванні виробництва входить до суспільної свідомості, перетворюється на загальний інтерес, стає суспільною потребою.
На порядок денний постали питання: що мас стати основою стабілізації? Який суб'єкт спроможний реалізувати нову потребу? Який механізм її реалізації? Для того щоб відповісти на ці запитання, треба було виявити суперечності, що зумовили економічну катастрофу, і визначити шляхи їх розв'язання.
Головна причина "Великої депресії" була визначена економічною наукою як розрив між зростаючими продуктивними можливостями капіталістичної економіки та купівельною спроможністю населення, що знижувалась. Очевидно, що подолання цієї суперечності не можна було шукати на шляху обмеження розвитку продуктивних сил. Увага суспільства зосередилася на іншому чиннику економічного життя - платоспроможному попиті населення. Вихід капіталістичної економіки з кризового становища почали пов'язувати саме з цим чинником. Він же мав стати вихідним пунктом для усіх подальших перетворень. А основним джерелом грошового попиту населення була заробітна плата. Суспільство почало усвідомлювати необхідність збільшення заробітної плати як принципу свого подальшого розвитку, головної умови стабілізації економіки.
Підвищення заробітної плати було головною ланкою подальших змін не тільки тому, що стимулювало купівельну спроможність населення. Це посилювало зацікавленість найманих працівників в результатах своєї праці, сприяло зростанню продуктивності праці, економії матеріалів, збільшенню обсягів виробництва, внаслідок чого знижувались витрати на виробництво продукції. Таким способом значною мірою окупались витрати на збільшення зарплати. У зв'язку з цим зростання заробітної плати відповідало інтересам підприємців.
Ще одним наслідком збільшення заробітної плати стали зміни в структурі сукупного попиту. Вони виявились у зростанні частки попиту на предмети споживання й послуги. Відповідно почала змінюватись і структура сукупної пропозиції - в ній зростала частка предметів споживання порівняно з засобами виробництва. Проте справа не обмежилася зміною пропорції між засобами виробництва і предметами споживання. Зростання грошових доходів населення сприяє повнішому задоволенню потреб. А як відомо, задоволена потреба породжує нову, більш високу ("Ієрархія потреб" за А. Маслоу). Отже, збільшення доходів сприяє розвитку потреб людей. Покупці починають висувати вимоги щодо якості предметів споживання, відповідності їх загальноприйнятим стандартам, моді тощо. Відповідно до цього й виробники змушені змінювати свої підходи до виробництва. Раніше вони найчастіше намагалися повністю завантаж и виробничі потужності, а потім уже вдавалися до комерційних заходів, аби "проштовхнути" покупцеві те, що вироблено. Тепер виграє той, хто приділяє більше уваги вивченню потреб покупців, здійснюючи маркетингові дослідження, і задоволенню цих потреб.
Отже, кардинальні зміни не обмежуються тим аспектом вихідної суперечності економіки, з якої ми розпочали аналіз, - заміною тенденції зниження заробітної плати її підвищенням. Вони торкаються й іншої сторони суперечності: наразі виробництво звертається до людини та її потреб, тому вже не просто збільшується обсяг виробництва, а зростає виробництво саме тих товарів, що задовольняють реальні потреби.
Так, зростання заробітної платні означає розвиток потреб людини як споживача і зацікавленість його в результатах праці як виробника; а збільшення виробництва продуктів, здатних задовольнити потреби, змінює психологію людини як виробника і передбачає врахування його потреб як споживача. У такий спосіб обидві сторони суперечності стають єдино спрямованими, "замикаються" на людині. Результатом цього є формування стабільних умов нормального відтворення робочої сили, які передбачають удосконалення потреб працівника, збільшення грошових можливостей їх задоволення й матеріальне забезпечення зростаючого грошового попиту. Доходи найманих працівників уже не обмежуються заробітною платою, а включають також дивіденди, відсотки тощо. Йдеться не тільки про відтворення робочої сили, а й про задоволення потреб суспільства в цілому, всіх верств населення - як працівників, так і непрацюючих. Поступово формується система соціального забезпечення населення.
Тенденція заробітної плати до зростання врешті-решт призводить до стабільності в суспільстві. Знімається антагонізм економічних інтересів трудящих і підприємці в; їхнім загальним економічним інтересом стає збереження і розвиток виробництва у відносно сталих суспільних умовах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація бізнесу» автора Скібіцький О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Регулююча роль держави в ринковій економіці“ на сторінці 1. Приємного читання.
