Отже, в капіталістичній економіці поступово формується нова суспільна функція. Вона полягає в регулюванні економіки і соціальної сфери для забезпечення їхньої стабільності через підвищення заробітної плати та інших доходів населення. Зрозуміло, що ця нова суспільна потреба не може бути реалізована автоматично. Усвідомлення суспільством цієї потреби ще не достатньо, щоб вона стала реальністю. Ступінь суспільного усвідомлення - це не більше ніж чинник, що прискорює або гальмує втілення назрілої потреби в життя.
Відомо, що тривалий час регулятором капіталістичної економіки був ринок. Проте він неспроможний зреалізувати нову суспільну потребу. Його механізм не тільки неспроможний забезпечити збільшення заробітної плати, а й, навпаки, "працює" на її зниження. Адже в повоєнний період (1945-1955 рр.) безробіття набуло хронічного характеру. А в умовах перевищення пропозиції товару "робоча сила" над попитом за законами ринг ку ціна робочої сили - заробітна плата - неминуче знижується.
Реалізація пової суспільної потреби передбачає свідоме регулювання. До цього національна економіка регулювалася ринком, тобто стихійно. І от тепер регулювання мало вийти за межі економічної сфери й охопити також соціальну сферу. Нормальна взаємодія цих сфер передбачає розробку й здійснення певної соціально-економічної політики. Всі перелічені завдання становлять зміст свідомої діяльності певного суб'єкта. Він мас відповідати ряду вимог:
• o бути не тільки політичним, а й економічним суб'єктом, що взаємодіє з іншими економічними суб'єктами;
• o його діяльність не повинна обмежуватись регіональним або галузевим рівнем, а охоплювати національне виробництво і ринок;
• o повинен мати певний досвід регулювання економічних відносин в національних масштабах;
• o повинен мати досвід регулювання суспільних відносин на національному рівні.
Ясна річ, що жоден з існуючих економічних суб'єктів - ні монополії, акціонерні товариства та приватні капіталісти, ні дрібні товаровиробники і наймані працівники - не задовольняли цим вимогам. Повинен був з'явитися й сформуватися новий економічний суб'єкт. Водночас він не міг бути абсолютно новим, адже він мав накопичити до того часу достатній досвід регулювання суспільних відносин - і певною мірою економічних - у національному масштабі. Такий суб'єкт у системі суспільних інституцій дійсно вже існував. Це була Держава.
З певних обставин держава найкраще відповідала суспільній потребі у новому економічному суб'єкті. Діяльність держави здійснювалась на національному рівні. Економічні питання не були для держави новиною, адже вона була завжди пов'язана, по-перше, з оподаткуванням і витрачанням зібраних податків і, по-друге, з регулюванням зовнішньоекономічної діяльності. Держава накопичила також досвід регулювання на національному рівні й інших суспільних відносин, насамперед політичних.
Водночас держава, перетворившись на економічний суб'єкт, мала суттєві відмінності від усіх інших економічних суб'єктів. Річ у тому, що останні мали свої приватні економічні інтереси й переслідували їх у конкурентній боротьбі. При цьому приватні інтереси входили в суперечність не тільки один з одним, а й із загальним інтересом учасників економічних відносин, що полягав у потребі один в одному, взаємозалежності, яка обумовлювала необхідність співіснування протиборствуючих сторін. Тривалий час економічні суб'єкти не усвідомлювали свого загального інтересу або він не поділявся свідомо всіма учасниками, протистояв їм, ілюзорно залишався загальним інтересом.
Отже, тільки могутні економічні потрясіння змусили носіїв приватних економічних інтересів усвідомити свій загальний економічний інтерес і наділити державу економічними функціями, доручивши їй забезпечення реалізації кожного приватного економічного інтересу (проте не на шкоду іншим), практичну турботу про підтримання рівноваги між приватними економічними інтересами.
Отже, держава як економічний суб'єкт є носієм загальних економічних інтересів та реалізує їх, а всі інші економічні суб'єкти - носіями приватних економічних інтересів.
Інша суттєва відмінність держави як економічного суб'єкта, що випливає з попередньої, полягає в тому, що всі інші економічні суб'єкти є власниками тих чи інших чинників виробництва і метою своєї діяльності вважають отримання доходу, що виступає формою реалізації їхньої власності. Головне ж призначення держави як економічного суб'єкта - не отримання доходу від власності, а регулювання діяльності всіх інших економічних суб'єктів. Саме в цьому регулюванні полягає економічна діяльність держави. Для виконання цієї функції держава не обов'язково сама має бути власником. Більше того, саме за відсутності у держави власності вона дістає можливість незаангажовано, вільніше і справедливіше, а отже, й ефективніше здійснювати економічне й соціальне регулювання. Про це свідчить позитивний досвід державного регулювання в США, де державна власність найменш розвинена. Ширший розвиток державної власності в західноєвропейських країнах має специфічні причини: необхідність протистояти у повоєнні роки навалі американських монополій, а також соціальні вимоги населення. Тепер державна власність у цих країнах є лише допоміжним засобом державного регулювання.
Отже, можна зробити висновок, що на відміну від інших економічних суб'єктів, які у своїй діяльності спираються на власність, держава спирається на відчуження всіма економічними суб'єктами частини своїх прав та передачі їх державі.
Необхідність державного регулювання економіки теоретично обгрунтував Дж. Кейнс. Якщо до нього буржуазна політекономія виходила з того принципу, що умовою свободи конкуренції та підприємництва є невтручання держави в економіку, то Кейнс чітко виявив нову назрілу суспільну потребу. Він обгрунтував необхідність діяльності держави для забезпечення повної зайнятості заради стабілізації капіталу. На відміну від класичної буржуазної політекономії, яка вважала чинником збільшення зайнятості зниження заробітної плати, Кейнс довів необхідність дотримання стійкого рівня грошової заробітної плати або його підвищення. Основним чинником підвищення рівня зайнятості Кейнс вважав збільшення інвестицій та зазначав два інструменти регулювання інвестицій:
• 1. грошово-кредитна політика держави: Кейнс виступав за державну підтримку низького відсотка на довгострокову перспективу та інші заходи держави в цій сфері;
• 2. бюджетна політика держави, тобто збільшення витрат самої держави з бюджету на інвестиції.
Отже, держава виконує декілька економічних функцій. Насамперед, вона підтримує пропорційний розвиток економіки і в такий спосіб здійснює антикризове регулювання. Далі через механізм перерозподілу доходів держава забезпечує підтримку непрацездатних і тимчасово непрацюючих, тобто здійснює соціальне регулювання. Нарешті, через систему заходів, передусім це правове регулювання економічного життя, вона сприяє підвищенню ефективності економіки, отже, це функції забезпечення стабільності, справедливості та ефективності.
Важливим чинником, що посилює необхідність державного регулювання української економіки, є те, що здійснюється перехід від економіки з тотальною державною власністю на засоби виробництва, в якій всі працівники були найманою робочою силою держави. В цих умовах тривалий час зберігатиметься відносно велика частка державних підприємств в економіці та вплив держави на економічні процеси в Україні.
Наразі лише формується й ще довго буде відсутня повною мірою у підприємців і населення ринкова культура, ринкове мислення, психологія, цивілізована етика бізнесу, зріла соціальна відповідальність підприємців. У розвинених країнах ці чинники мають важливе значення в регулюванні економічних відносин людей. За відсутності системи цих чинників в українській економіці регулювання економічних відносин значною мірою перекладається на державні законодавчі, виконавчі та судові органи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація бізнесу» автора Скібіцький О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Регулююча роль держави в ринковій економіці“ на сторінці 2. Приємного читання.
