Розділ «1.4. Складові максимізації прибутку як джерела розвитку підприємства»

Рис. 1.16. Ламана крива виробничих можливостей

Криву виробничих можливостей також називають кривою трансформації, оскільки вона дає можливість виразити (трансформувати) виробництво одного товару через величину втрат іншого, тобто через альтернативну вартість.

Якщо пропозиція наявних у розпорядженні суспільства ресурсів зростає, то з'являється можливість виробляти більше як першого, так і другого альтернативних товарів. Це зображується зміщенням кривої виробничих можливостей праворуч (див. рис. 1.17).

Рис. 1.17. Зміщення кривої виробничих можливостей економічної системи

На відміну від споживача, прийняття рішення яким стосовно споживання завершується вибором оптимальної комбінації товарів, що характеризує збіг його бажань і можливостей, для виробника вибір оптимальної комбінації ресурсів або, навіть, оптимальної стратегії діяльності не означає досягнення кінцевої мети. Будь-яке підприємство у кінцевому підсумку прагне до максимізації прибутку (або соціального ефекту), а для цього йому слід виходити зі своєю продукцією на ринок і реалізовувати її. Лише одержання певного ефекту в результаті реалізації товару може вважатися кінцевим етапом виробництва.

Власник підприємства може зупиняти виробництво чи навіть ліквідувати його, коли бізнес починає приносити збитки, тобто сумарна вартість виробництва перевищує сумарну виручку (ТС > ТЯ). Приймаючи рішення про ліквідацію, власник повинен мати на увазі, що при повному припиненні виробництва його витрати будуть дорівнювати постійним витратам (він повинен розрахуватися за всіма своїми зобов'язаннями - орендна плата, кредит тощо). Тому, якщо придбання змінних ресурсів дозволяє виробляти певний обсяг продукції, виручка від продажу якого покриває всі змінні витрати (ТЯ > ТУС) і хоча б частину постійних витрат, то підприємцю необхідно продовжувати виробництво. При закритті фірми витрати складатимуть ТБС, але якщо частина постійних витрат покривається за рахунок виручки від продажу випущеної продукції, то більш вигідно продовжувати функціонування, оскільки при цьому витрати будуть нижчими за ТБС. Якщо ж сумарна виручка менше змінних витрат (ТЯ < ТУС) за будь-якого обсягу виробництва, то фірма більше втрачає, виробляючи товари, ніж припиняючи виробництво.

Наприклад, ТБС = 10 тис. гр. од. на місяць. Крім того, фірма наймає робітників, купує сировину, використовує електроенергію, тобто ТУС = 30 тис. гр. од. Таким чином ТС = ТУС + ТБС = 40 тис. гр. од.

Нехай загальна виручка фірми (ТЯ) складає 35 тис. гр.. од. Оскільки ТЯ < ТС (35 < 40), то фірма має збитки в розмірі 5 тис. гр. од. Але підприємству слід продовжувати виробництво, оскільки за рахунок виручки повністю покриваються ТУС (30 тис. гр. од.) і частина ТБС (5 тис. гр. од.). Якщо ж виручка буде меншою за 30 тис. гр. од., не покриються ТУС, а збитки перевищать ТБС, то вигідним буде закрити виробництво.

Звідси витікає ПРАВИЛО 1: виробництво доцільно припиняти, якщо сумарна виручка від продажу будь-якого обсягу її продукції не перевищує змінних витрат виробництва цієї кількості товарів і послуг, тобто тя <тvc.

У випадку, коли всі одиниці товару продаються за однаковою ціною, обидві частини цієї нерівності можна поділити на величину обсягу виробництва 0, і правило 1 одержує іншу інтерпретацію: припиняти виробництво доцільно, якщо ціна товару не перевищує середні змінні витрати, тобто р <А VC.

Якщо приймається рішення продовжувати виробництво, тобто якщо ТЯ > ТУС, то слід вирішити, який обсяг продукції виробляти. Якщо додатково вироблена одиниця товару дає виручку, що перевищує вартість виробництва цієї одиниці, то від випуску цієї одиниці одержується прибуток. В такому випадку слід виробляти цю одиницю товару, розширювати виробництво і збільшувати прибуток. Однак, якщо чергова одиниця товару приводить до зниження прибутку, то доцільно припинити нарощування обсягу виробництва, оскільки, згідно закону спадної віддачі ресурсів (зростаючих граничних витрат), подальше розширення виробництва буде тільки збільшувати граничні витрати і зменшувати граничну виручку.

ПРАВИЛО 2: щоб одержати максимальний прибуток необхідно виробляти такий обсяг продукції, при якому гранична виручка дорівнює граничним витратам (МЯ = MC).

Ці правила носять для підприємств загальний характер і називаються універсальними правилами ринкових структур.

В результаті продажу своєї продукції на ринку підприємство отримує певну виручку. В економічному аналізі виокремлюють такі її виміри.

Загальна виручка (ТЯ) - сума грошових коштів, яку отримує фірма після продажу своєї продукції на ринку. Вона дорівнює добутку обсягу проданого товару 0 і ціни р, за якою реалізовано товар:

Ціна в цьому разі є сталою, отже ТЯ є лінійною функцією відносно обсягу 0.

Середня виручка (АЯ) - це виручка від реалізації одиниці продукції:

Гранична виручка (МЯ) - це зміна загальної виручки (ДТЯ) внаслідок продажу додаткової одиниці продукції (ДСС):

МЯ можна обчислити і як похідну функції ТЯ((С):

Прибуток підприємства - це різниця між валовою (сукупною) виручкою (доходом) від реалізації певного обсягу продукції і загальними витратами його виробництва.