Розділ 7. ЛОГІСТИКА ДИСТРИБУЦІЇ

У логістичній системі під час реалізації продукції постає завдання мінімізації сумарних витрат, зумовлених необхідним переміщенням та збереженням запасів продукції. Розробляючи стратегію управління запасами на підприємстві, логістика передбачає врахування товарної політики, оскільки рішення, що приймаються до виконання у сфері товарної політики, стосуються визначення таких параметрів: номенклатури товарів, глибини і широти асортиментних груп товарів, діапазону розмірів кожного товару, якості товару, модифікації товару, випуску нових товарів, стандартизації товару, структури випуску товарів тощо, а це – фактори формування і рівня затратності одночасно. Насамперед той чи інший варіант товарної політики безпосередньо впливає на формування запасів продукції на фірмі, тому у збутовій логістиці доцільно розглянути генеровану маркетинговою товарною політикою політику фірми у сфері управління запасами.

Традиційна збутова політика у сфері запасів є такою системою виробництва, в якій готова продукція має бути “на всяк випадок” для того, щоб можна було задовольнити непередбачений попит. Отже, запаси є для того, щоб послабити безпосередню залежність між постачальниками, виробниками і споживачами. Запаси дають змогу забезпечити виробництво сировиною, що постачається оптимальними за розміром партіями, а також переробляти сировину в готову продукцію також партіями оптимальних розмірів. Запаси сировини послаблюють залежність виробника продукції від постачальника сировини, запаси готової продукції послаблюють залежність її споживачів від виробника цієї продукції, а запаси напівфабрикатів, що перебувають у процесі виробництва, знижують залежність виробничих підрозділів один від одного.

В цьому аспекті вирізняється особлива філософія, ядром якої є погляд, що всі запаси небажані і їх потрібно усунути чи звести до мінімуму. Така філософія стала основою головного сучасного принципу в заготівельних процесах – принципу “точно, своєчасно”. Оскільки прагматичний підхід у використанні принципу “точно, своєчасно” вимагає певного узгодження цілей “беззапасного виробництва” та “виробництва з оптимальним використанням потужності”, то це відповідно ініціювало необхідність створення систем управління запасами, які б усували конфлікти такого характеру.

Узагальнюючи вступні передумови щодо проблеми запасів у збутовій політиці виробничого підприємства, мусимо знайти відповіді на такі запитання:

• чи мають бути запаси готової продукції чи ні?

• якщо мають бути запаси готової продукції, то якого рівня?

• чи весь асортимент готової продукції має бути у запасі?

• чи доцільно управляти рівнем запасів готової продукції?

• які моделі доцільно застосовувати в управлінні збутовими запасами?

• які межі оптимізації управління запасами доцільно вибрати?

• які критерії оптимізації необхідно використати?

Отже, перше запитання: запаси потрібні чи ні? Гіпотетично будь-яке рішення цього питання ґрунтується на першій реляції “trade off', суть якої полягає у тому, що будь-який запас – це насамперед додаткові витрати з його формування, зберігання, утримання. Однак очевидна користь відсутня, за винятком хіба що спекулятивних закупівель, коли очікується зростання цін на таку продукцію. З іншого боку, наявність запасів – це ймовірні і позитивні ефекти, які не є настільки очевидними або прямими. Так, наявність запасів у певному місці, в певний час – це насамперед підвищений рівень обслуговування споживача, це висока ймовірність зберегти цього споживача і залучити нового. Інакше кажучи, названа “trade off' унаочнює конфлікт витрат запасів і рівня обслуговування клієнта: клієнт хотів би задовольнити свій попит у необхідному часі та просторі за акцептованою ціною, але це спричинить додаткові витрати, а значить, знизить рентабельність виробника. Тому виробник змушений знайти компенсацію дедалі більших витрат в інших сферах діяльності підприємства (наприклад, у виробництві, в постачанні, у закупівлі тощо) або ж відмовитися від досягнення цілі підвищення рівня обслуговування споживача.

Інша, принципово відмінна, альтернатива міститься в усуненні джерела конфлікту цілей, а не тільки в його вирішенні. Такий підхід передбачає інтеграцію та солідаризацію виробника і споживача, тобто спільне вирішення проблеми запасів, що, ймовірно, уможливить реляцію “trade up” – взаємне поліпшення поставлених цілей. Автономний же підхід до проблеми запасів завжди містить крайні альтернативи контрагентів: виробник хотів би мати нульовий запас готової продукції, щоб тягар утримання запасів перекласти на споживача, однак і споживач хотів би мати нульовий запас, щоб виробник забезпечував його за принципом ЛТ, тобто тягар утримання запасів цілком лягає на виробника. Водночас, розширюючи сферу взаємозалежності складових витрат, завжди можна знайти ті чи інші мотиви до нагромадження запасів.

Отже, відповідь на перше запитання не є однозначною: виробництво із запасами та з нульовим запасом має свої “pro” і “contra”.

Відповідь на друге запитання: який рівень запасів готової продукції лежить у площині необхідності і доцільності та стосується кожної позиції в асортименті зокрема. Необхідність насамперед визначається попитом, генерованим наступними ланками в мережі дистрибуції: перш ніж відправити замовлену партію продукції, її необхідно нагромадити (накопичити) у збуті. Доцільність утримання запасів може визначитися як уже названими ланками щодо очікуваних змін попиту, формування додаткового попиту, так і попередніми ланками логістичного процесу, починаючи від джерела постачання сировини і матеріалів: очікуваною економією під час закупівлі, виробництва тощо.

Графічно викладені причинно-наслідкові зв'язки показані на рис. 7.11.

Подані консеквенції окреслюють лише загальні підходи до проблеми управління запасами у збуті. Практична реалізація вимагає диференційованого підходу. Це означає, що предметом дослідження мають бути конкретні складові запасу, а не гіпотетичний запас. Отже, виникає потреба в класифікації запасів:

Рис. 7.11. Зміна складових витрат залежно від рівня запасів у збуті

У табл. 7.7 подано класифікацію запасів незалежно від фази виробництва, тобто разом із фазою постачання і фазою виробництва, оскільки це надзвичайно важливо під час формування критеріїв, що враховують синергічні зв'язки поза межами фази збуту. Подана класифікація дає змогу диференційовано підійти до прийняття логістичного рішення, насамперед щодо асортименту готової продукції.

Третє важливе питання стосується асортиментної політики запасів. Концентруючи увагу на фазі збуту готової продукції, подамо умови прийняття диференційованих рішень: