TextBook Зірвалися на рівні ноги.
«Не всі, не всі. Треба ж когось біля коней лишить».
Залишили таких, що мали поранені ноги і не могли йти з ними.
Ніч мати, а степ батько. Обоє сприяли козакам, як своїм дітям рідним.
Ніч захмарила небо, степ шумів, щоб москалі козацької ходи не чули.
А козаки не йшли, лиш вовками-сіроманцями мчали, сугаками скакали, полозами під московський табор підповзали.
Мручко добре казав. Не вгадав тільки, що це був головний табор московський, а лиш кілька десятків возів, що з харчами за Волконським тягнули. Вони, що лиш підвечір доплелись і люди були до того втомлені, що, де котрий упав, там і лежав, як камінь, забувши про ввесь світ.
Навіть коней стриножити не вспіли. Тільки декотрим передні ноги попутали і то лиш верховим, а возових так пустили. Одні паслися, другі біля возів лежали.
«Товариші, — наказував Мручко, — людей не займать, негарно сонних мордувати. Ми не горлорізи. І коней лежачих не бери, бо це втомлені. Вибирать попутані та потриножені, це жвавіші, і до побігу скорші. Пута ножем розріж, за уздечку і в степ, туди, звідкіля прийшли ми. Там на мене заждіть».
Ще він не скінчив, як козаки кинулись до роботи. Упоралися скоро і справно, в одн мить. Деякий не одного, а два коні за уздечку провадив. «Пригодиться, — казав. Як утомиться один, так на другого сядеш».
Мручко козацького добув. Цей, ніби свого чоловіка почув, ішов, не супротивляючись.
Відійшовши кроків сто від обозу, посідали козаки на коней і пустилися чвалом.
Мручко провадив.
Чув, як іржали коні під ними і в обозі. Догадувався, що далі буде. Збудиться, може, який москаль, протре очі, хвилину надслухувати стане, чи не вовки це підкрадаються до коней, і знову засне, як муха. А хоч би й других розбудив, хоч би й побачили втрату, так шукай вітра в полі.
Щолиш ранком побачать сліди, але гнатися буде вже запізно. Мручко навіть не озирався позад себе, лиш прямував туди, звідкіля вийшли, до решти товариства. Чекали, притаївши дух у собі.
«Свої, свої! — заспокоював їх Мручко здалека. — На коні, панове, на коні! Поки засвітає, треба нам переплисти Бог».
Зірвалися і скочили в сідла.
«А не забудь там шаблі, або кріса котрий!» — остерігав їх Мручко.
«Все одно, що голову забули б», — відповідали йому.
Так тоді: «В похід!»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „20“ на сторінці 8. Приємного читання.