TextBook «Я тут! Я тут!» — відповідає вдоволено Мручко.
За хвилину сидить у гуртку товаришів недолі.
Стриножені коні пиркають і пасуться. Козаки й шведи лежать і відпочивають. Потрудилися нині.
«І за яку чортову матір напрацювався чоловік», — починає той самий запорожець, що про зерно пшениці балакав. Але йому перебивають. Якщо ти не піп, так не проповідуй! Козацьке діло війна, і кришка, а хто не хоче битися, хай іде в манастир молиться. «Тю? Або ми що, безмовна худобина, щоб спину наставляти під кнут? Наших братів на палях садовлять, а ми плакатимем, що драгунів побили? Так і битимем, хай не лізуть до нас».
«Якби так батьки наші не пустили були тих воєводів, що їх ще за старого Хмеля Москва на Україну прислала, то й тепер не лізли б москалі».
«Може б і Петро Петром не був».
«Гадаєш, ні? Ти лиш москалеві палець подай, так він за руку вхопить».
«Ой то-то».
«Знаю я їх. З ними дружи, а камінь за пазухою держи».
«Найкраще не дружити, бо вовк коневі не друг. З такої дружби і гусям сміх».
«Ви мені слова сказати не даєте», — почав знову той, що про пшеничне зерно балакав.
«Кажи!»
«Чоловік я м'якосердний»…
Всі в сміх, бо рубака був такий, що в поясі перерубував чоловіка надвоє.
«Чого смієтеся, як несповна розуму? Кажу ж бо вам, чоловік я м'якосердний і богобоязливий, навіть собаки не скривджу».
«А нині скільки драгунів на другий світ послав?»
«Не знаю. Не моє діло числить. Але гадаєте, що мені їх бул легко вбивати? Все-таки люди, як ми: ніс наповздовж, а рот наповперек і душу якусь мають. Так після того, що я під Полтавою бачив, то вже їх жалувати не стану. Так мені, Боже, дай зі шаблею в руці сконати, що ні. Та же то, вважаєте, не люди, а звірі. Як би їх намножилося більше, то нема що нашому братові робить. Увесь світ закріпостять і понівечать. Людей живцем з'їдять. Мучителі».
«Катюги».
«Антихристове кодло».
Мручко думав і слухав. Така розмова для нього не новина. Між козаками часто-густо лучався такий, що бився, як чорт, а після бою розжалоблювався, як жінка. Особливо селянські сини, що плуг за шаблю проміняли. І цей рубака з таких. Він відомий був з того, що по кожнім бою каявся і постив та зарікався, що вдруге не піде. А при найближчій нагоді зітхав і гострив шаблю. Звичайно перший ішов. Але якщо він нині вже іншої співає, так видно, що москалі дійсно розсердили наших докраю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „20“ на сторінці 6. Приємного читання.