«Приціляйся!» — кричить.
«В голову мір. Коней щади. Худобина невинна».
Козакам того й казати не треба, шведам також.
Кламцнули курки, блиск, гук, — і стежі нема. Лиш стривожені птиці над очеретами літають, лиш наполохані коні зриваються, кидають собою, скачуть, біжать, одні без їздців, другі їздців за собою волочать, тих, що ніг зі стремен вихопити не вспіли.
Козаки вискакують з корчів. Кілька гарних коней зловили, до трупів припадають.
«Тільки кулі й порох бери!» — гукає на них Мручко. «Більше нічого нам не треба».
І дійсно, козакам більше нічого не треба, бо й так їх переправа через Бог чекає, якщо у дальшій боротьбі не поляжуть. А що та дальша боротьба неминуча, це для всякого ясне, як божий день.
Хоч би Волконський серед гамору, який тепер кругом лунає, і не запримітив того, що тут сталося, то все-таки згодом побачить, що одна стежа не вернулась і пішле сильніший відділ у розшуки за нею.
Так воно і сталося.
Сонце звернуло з полудня, як горі понад Бог став посуватися московський більший відділ. Цілий батальйон.
Козаки за той час підкріпилися гарненько, бо було чим. Турки всячини довезли. На голод годі нарікати. І на спрагу також. Ракії й вина було більше, ніж треба. А тютюн…
«От гарний тютюн мають нехристи погані!» — хвалили собі козаки і мурликали під носом: «А тютюн та люлька козаку в дорозі пригодиться».
Поївши, попивши та закуривши люльку, стали думати над суєтою мирською. Котрийсь і почав: «От і їхали собі москалики на конях, коники басували, їздці гордо розглядалися по світі, буцім він цілий тільки до них належить, а тепер, бач, лежать як гнилі колоди. Один кивок і нема чоловіка. А світ, як стояв, так і стоїть, тільки він уже не твій, а тих, що остались живими. Глупо як».
«Так Бог дав, видно, що так і треба», — відповідає йому сусід.
«Новину ти мені повів. Бог дав. А ти не чув, як Бог світ творив, а чорт псував?»
«Не доводилося, чути».
«Так я тобі скажу. Посадив Бог зерно пшениці, а чорт ратицею у землю затоптав. Гадав, зігниє зерно. А на весну, дивиться, пшениця гарно зійшла і сто зерен з одного дала».
«Так що?»
«Значиться, не на чортячому, а на Божому стало. Сотворив Бог коня, а чорт йому вуха натягнув і обскубав хвіст та ще голос попсував і вийшов осел».
«їй Богу, не знаю, до чого ти ведеш».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „20“ на сторінці 2. Приємного читання.