Розділ IV. Досвід поразки (мудрість і вина)

У праці «Minima Moralia» Ддорно знайшов правильний тон, щоб висловити убогість евдемонізму, як звуть філософи пошук щастя:

«Зі щастям трапляється точнісінько те саме, що трапляється з істиною: їм не володіють, а перебувають у ньому. І справді, щастя — це відчуття обгорненості, ремінісценція безпеки, що була відчута в материнській утробі. Це також і причина, з якої щасливі про це не знають. Щоб побачити щастя, треба було б вийти з нього: і це було б своєрідне народження. Той, хто каже, що він щасливий, бреше, а говорячи про щастя, грішить проти нього. Тільки той, хто каже: я був щасливий, вірний йому. Єдиним відношенням свідомості до щастя є вдячність: саме в цьому полягає його незрівнянна гідність»18.

З цього можна зробити висновок, що олюднення мудреця відбувається ціною поразок і почуття туги, які він інколи визнає, а також ціною його терпимості щодо непевності, характерної для самого життя. Погодимося, отже, з думкою, що він не обов’язково щасливий і не насолоджується ностальгією за станом первісної повноти, хоч би цей стан був міфічним або зародковим. Те, що він є гідним щастя, як із цим погодився б Кант, не становить жодної проблеми, але в цьому немає й жодної потреби, щоб визначити його. Тож чи не приємно думати, що людина з тяжким життям, може втілювати та навіювати мудрість?