Розділ 4. Соціально-політичні небезпеки

Використання службового становища в корисливій або особистій зацікавленості може бути представлене у вигляді:

1) заволодіння з використанням службового становища чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників;

2) використання службового становища при вчиненні інших дій корисливого характеру, що виражається у ви­гляді реального матеріального збитку або в заподіянні іншої шкоди різним інтересам (як-от: порушення конституційних прав і свобод громадян, підрив авторитету органів влади, створення перешкод та збоїв у роботі, приховування великих розкрадань і т. ін.);

3) одержання службовою особою матеріальних цінностей та послуг матеріального характеру у зв’язку з обійманням посади з відома осіб, що передають ці цінності чи надають послуги;

4) безпосередньої участі посадових осіб і державних службовців, депутатів у комерційній діяльності з метою отримання особистої вигоди або корпоративної.

Найбільші обсяги корупційних оборудок роблять так звані корупційні мережі, що діють, як правило, практично без порушень законодавства, а найчастіше з дотриманням його норм. Щоб зрозуміти причини та процедури діяльності корупційних мереж, необхідно вивчати реальні економічні та соціальні фактори, внаслідок яких така діяльність є можливою. Корупція як соціальне явище виникає і підтримується на рівні неформальних соціальних зв’язків, що становлять основу суспільства. Розвиток політичних та економічних зв’язків перетворює корупцію на інтернаціональну проблему. Тенденції розвитку у світовій політиці та економіці сприяють виникненню і швидкому розвитку транснаціональної злочинності, однією з найбільш небезпечних форм якої є транснаціональна корупція, що виявляється у вигляді підкупу іноземних посадових осіб з метою отримання можливості розпочати або продовжити економічну діяльність у певній країні, або забезпечення перевагами при створенні підприємств з іноземними інвестиціями, або незаконної реалізації економічних проектів, приватизації державної власності тощо.

До основних причин корупції можна віднести:

— відсутність оптимальної системи антикорупційних законів і підзаконних актів;

— суттєві недоліки та грубі помилки в проведенні економічних і соціальних реформ;

— слабкість і нерішучість державної влади;

— кадрову, технічну та оперативно-тактичну непідготовленість правоохоронних органів до протидії організованій злочинності, у тому числі корумпованим структурам;

— мінімальний ризик викриття корупціонерів і відсутність жорстких стосовно до них заходів відповідальності;

— привілеї на розпорядження власністю та послугами, які перебувають у руках обмеженої кількості чиновників.

Говорячи про корупцію як про суспільно шкідливе явище, необхідно зазначити, що корупційні прояви тягнуть за собою низку негативних наслідків.

До негативних економічних наслідків належать: розширення тіньової економіки, що призводить до зменшення податкових надходжень та ослаблення державного бюджету; порушення конкурентних механізмів ринку; неефективне використання державних бюджетних коштів, зокрема при розподілі державних замовлень та видачі державних кредитів; підвищення кінцевої ціни продукції або послуг за рахунок «корупційних витрат»; погіршення інвестиційного клімату.

До негативних соціальних наслідків корупції належать: дискредитація права як основного інструмента регулювання життя держави та суспільства; відволікання значних державних коштів від цілей суспільного розвитку; збільшення і консервація різких майнових нерівностей; бідність значної частини населення; зміцнення організованої злочинності; збільшення соціальної напруженості тощо.

До негативних політичних наслідків корупції можна віднести: зміщення цілей і завдань політики від загальнонаціонального розвитку до забезпечення владарювання корупційних угруповань; зменшення довіри до влади, зростання її відчуження від суспільства; падіння престижу країни на міжнародній арені; зниження політичної конкуренції. Таким чином, можна зробити висновок про те, що під загрозу в цілому ставляться гарантованість прав і свобод усіх членів суспільства, збереження конституційного ладу, законності та правопорядку в державі. Корупція без постійної протидії та посилення боротьби з нею має властивість розширюватися і вдосконалюватися, тому антикорупційна функція є однією з основоположних функцій будь-якої держави. Основною метою антикорупційної політики кожної держави є забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, суспільства і держави від загроз, впливу та наслідків корупції, а також зміцнення довіри суспільства до держави та її інститутів.

Одним із найбільш дієвих засобів правової боротьби з корупцією є встановлення жорсткого кримінального законодавства, яке повинне встановити серйозне покарання за корупційні злочини. Ще одним важливим чинником боротьби з корупцією є жорсткий фінансовий контроль. Так, уже деякі держави йдуть шляхом створення спеціального органу фінансового моніторингу (фінансової розвідки), покликаного забезпечити активну протидію відмиванню злочинних доходів.

Антикорупційна політика повинна включати заходи, спрямовані на вирішення таких завдань:

1) організація боротьби з корупцією на всіх її рівнях;