Розділ 3. Техногенні небезпеки та їх наслідки

1) займання (5—30 хв). Це нестійка фаза горіння з відносно низькою температурою. Під час цієї стадії вогонь легко погасити. Своєчасну ліквідацію такого горіння, якщо воно не спричинило збитку, називають відверненою пожежею;

2) стійке горіння (пік горіння). Ця стадія характеризується підсиленням процесів горіння (розкладу і випаровування горючих речовин), збільшенням площі та факела полум’я;

3) розвинена форма горіння. Характеризується великою площею, високою температурою, руйнуванням кон­струкцій тощо.

При спалахові горючих газів горіння розвивається так швидко, що стадії розвитку пожежі не розрізняються.

3.2.5.2. Показники вибухо-пожежонебезпечності речовин та матеріалів

Здатність до горіння є одним із основних показників вибухо-пожежонебезпечності речовин (матеріалів). Ви­окремлюють три групи горючості речовин та матеріалів: негорючі, важкогорючі та горючі; будівельні матеріали поділяються на горючі та негорючі.

Негорючі речовини та матеріали — це такі, що не здатні до горіння чи обвуглювання в повітрі під впливом вогню або високої температури. До них належать матеріали мінерального походження та виготовлені на їхній основі червона та силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад такі, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.

Важкогорючі речовини та матеріали — це такі, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обвуглюватися після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт тощо).

Горючі речовини та матеріали — це такі, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення. У свою чергу, горючі матеріали та речовини поділяються на легкозаймисті (займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра тощо) без попереднього нагрівання (папір, целюлоза та інші)) та важкозаймисті (займаються від порівняно потужного джерела запалювання (пресований картон, руберойд та інші)).

Здатність речовин та матеріалів до займання залежить від температури (спалаху, спалахування, самоспалахування) та концентрації їх у середовищі. Температури спалаху та спалахування належать до показників вибухо-пожежонебезпечності лише рідин та твердих речовин.

Температура спалаху — це найнижча температура речовини та матеріалу, за якої за встановленими умовами випробувань над його поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння. Температура спалаху — це найнижча температура рідини, за якої її пари утворюють легкозаймисту суміш із повітрям.

За температурою спалаху розрізняють:

— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт та ін.);

— горючі рідини (ГР) — рідини, які мають темпера­туру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому (мінеральні мастила, мазут, формалін та ін.).

Щоб речовина спалахнула й почала горіти, її необхідно підігріти до температури спалахування. Температура спалахування — це найменша температура речовини, за якої вона починає займатися від імпульсу запалювання й продовжує горіти після його вилучення.

Температура самоспалахування — найменша температура навколишнього середовища, за якої за встановленими умовами випробування спостерігається самоспалахування речовини та матеріалу.

Важливими показниками, що характеризують, вибухо-пожежонебезпечні властивості газів, рідин та пилу, є концентраційні межі поширення полум’я. Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я — це мінімальна та максимальна об’ємні (масові) частини горючої речовини в суміші з даним окислювачем, за яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ, горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, за яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пилоподібні речовини в завислому стані. Залежно від значення НКМ поширення полум’я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний: при значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).

3.2.5.3. Небезпечні та шкідливі фактори пожежі

Перебуваючи в зоні впливу пожежі, людина може по­трапити під дію небезпечних та шкідливих чинників, серед яких розрізняють:

— високу температуру полум’я (до 1200—1400 °С) — одного з надзвичайно небезпечних чинників пожежі, хоча випадки безпосередньої дії вогню на людей мають місце відносно рідко;

— передачу теплоти випромінюванням і конвекцією, що може викликати опіки та больові відчуття (мінімальна відстань від полум’я, на якій людина може перебувати, становить приблизно: R = 1,6 × Н (м) (R — відстань до полум’я, м; Н — середня висота факела полум’я, м);