Вибухонебезпечна зона — це простір, у якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші. Класифікація вибухонебезпечних зон здійснюється відповідно до ДНАОП 0.00—1.32—01 «Правила будови електроустановок», згідно з якими газо-, пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні вибухонебезпечні зони — класів 20, 21, 22.
Вибухонебезпечна зона класу 0 — простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вона може мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.
Вибухонебезпечна зона класу 1 — простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи, тобто ситуації, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів.
Вибухонебезпечна зона класу 2 — простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго.
Вибухонебезпечна зона класу 20 — простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини.
Вибухонебезпечна зона класу 21 — простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.
Вибухонебезпечна зона класу 22 — простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з’являтися не часто й існувати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.
Пожежонебезпечна зона — це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні. Пожежонебезпечні зони поділяються на класи: П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ.
Клас П-І — зони приміщень, у яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.
Клас П-ІІ — зони приміщень, де виділяється горючий пил чи волокна з НКМ поширення полум’я понад 65 г/м3 об’єму повітря або вибухонебезпечного пилу, вміст якого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.
Клас П-ІІа — зони приміщень, у яких є тверді горючі речовини, що не здатні переходити в завислий стан.
Клас П-ІІІ — зони, що розташовані ззовні, та зовнішні установки, де застосовуються чи зберігаються горючі рідини з температурою спалаху понад 61 °С або тверді горючі речовини.
Категорія вибухо- та пожежної небезпеки приміщення, а також клас його вибухо-пожежонебезпеки, згідно з Правилами пожежної безпеки України, повинні бути позначені табличкою відповідно до встановлених норм на вхідних дверях виробничих та складських приміщень.
3.2.5.7. Способи припинення горіння та основні вогнегасні речовиниУ комплексі заходів, що вживаються для протипожежного захисту підприємств, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів гасіння різних речовин та матеріалів згідно з БНіП 2.04.09—84. Існують такі способи припинення процесу горіння:
— ізоляція джерела горіння;
— зменшення концентрації окислювача, зокрема кисню;
— охолодження джерела горіння нижче температури горіння;
— механічне збивання полум’я тиском води, інертного газу, різними негорючими речовинами;
— хімічне гальмування (інгібування) реакції горіння, наприклад вогнегасними порошками;
— створення спеціальних перепон для розповсюдження полум’я, наприклад протипожежні розриви.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Безпека життєдіяльності» автора Коцан Ігор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Техногенні небезпеки та їх наслідки“ на сторінці 12. Приємного читання.