Розділ 3. Техногенні небезпеки та їх наслідки

— сенсибілізатори (речовини, що діють як алергени);

— мутагени (речовини, що призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації);

— тератогени (від грецьк. — чудовисько, виродок, потворність) — порушення ембріонального розвитку під впливом тератогенних чинників — деяких фізичних, хімічних (у тому числі лікарських препаратів) і біологічних агентів (наприклад, вірусів) — з виникненням морфологічних аномалій та вад розвитку;

— канцерогени (речовини, що викликають, як правило, злоякісні новоутворення).

Загальне визнання одержала гігієнічна класифікація ОР, в основу якої покладено кількісну оцінку токсичної небезпеки хімічних речовин за експериментально встановленою смертельною дозою (CL50, DL50) та гранично допустимою концентрацією.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні й тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються такими поняттями, як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах (більш детально ці поняття розглядаються в курсі «Екологія»).

ГДК забруднюючої речовини — це такий її максимальний вміст у природному середовищі (в одиниці об’єму або маси), який при щоденному впливі протягом необмеженого часу не викликає будь-яких змін в організмі людини і несприятливих спадкових змін у нащадків, а також не призводить до порушення нормального відтворення основних ланок екологічної системи природного об’єкта.

ГДК встановлюють головні санітарні інспекції в законодавчому порядку або рекомендують відповідні установи, комісії на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф, тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні та металургійні виробництва, шахти, кар’єри, ливарні цехи).

Ще в колишньому СРСР головною санітарною інспекцією МОЗ СРСР були встановлені дві норми ГДК, якими користуються і нині:

— максимально разова ГДК (ГДК м. р.), яка викликає рефлекторні реакції у людини (запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20 хв дії на людину;

— середньодобова ГДК (ГДК с. д.), яка не спричиняє шкідливого впливу на людину в разі тривалої дії.

Щоб обмежити вплив шкідливих видів антропогенної діяльності на НПС, необхідно нормувати кількість шкідливих речовин, що викидаються в повітря, ґрунти, водойми за всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об’єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законодавства про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у несхожих середо­вищах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах багатьох країн часто відрізняють, хоча й незначно.

Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу шкідливих речовин на здоров’я людини, але й їхню дію на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Результати найновіших досліджень свідчать про те, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів, так само, як і іонізуючого випромінювання, не існує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямованої дії ступінь їх шкідливої дії визначається шляхом складання відношення фактичної концентрації кожної речовини до її ГДК. Якщо ця сума не перевищує одиницю, то можна вважати, що така суміш речовин ще не шкідлива:

С1 / ГДК1 + С2 / ГДК2 + … + Сі / ГДКі ≤ 1,

де С1, С2, …, Сі — фактичні концентрації забруднюва­чів, мг/м3; ГДК1, ГДК2, …, ГДКі — ГДК забруднюва­чів, мг/м3.

Якщо «сума відношень фактичної концентрації кожної речовини до її ГДК більша за 1», то санітарний стан не задовольняє нормативні вимоги.

Для визначення максимально разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров’я людини в разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).