Розділ «Частина ІІІ. Прикладні аспекти педагогіки»

читання (прочитати матеріал від початку до кінця, щоб отримати цільну уяву, повторно прочитати, щоб глибоко усвідомити кожну частину, виділити основні ідеї, систему аргументів, яскраві приклади тощо);

вияснення незнайомих слів, термінів, виразів, невідомих прізвищ, назв, що сприятиме свідомому засвоєнню наукової інформації, розвитку в студентів логічного мислення;

роботу з бібліографією, що передбачає наявність умінь швидко користуватися науковим апаратом книги, ве­сти пошук необхідної інформації за допомогою енци­клопедії, словників, електронного каталогу, довідкової літератури, обробляти і систематизувати її;

ведення записів прочитаного, що дозволяє привести в систему знання, отримані при читанні, зосередити увагу на головних положеннях, зафіксувати їх у пам’яті.

Методика роботи з книгою індивідуальна. Вона залежить від досвіду особистості, її загального рівня культури і ставлення до майбутньої професії тощо. Проте можна визначити й загальні прийоми роботи. По-перше, підбір літературних джерел. Він починається з огляду бібліотечних і кафедральних каталогів.

Провідне місце в системі каталогів будь-якої бібліотеки має алфавітний каталог, у якому в алфавітному порядку розташовані картки авторів або заголовків книжок.

Систематичний каталог представляє літературу за певними галузями знань (1. Філософія. Психологія. Логіка. 2. Релігія. Атеїзм. 3. Суспільно-політичні науки. Право. 4. Мовознавство. 5. Природознавство. Математика. Фізика. 6. Техніка. Сільське господарство. Медицина. 7. Мистецтво. Ігри. Спорт. 8. Літературознавство. 9. Істо­рія. Географія.)

У предметному, або тематичному, каталозі картки розміщені в алфавітному порядку за темами. Бібліотеки мають також «Книжковий літопис», «Літопис журнальних статей», «Літопис газетних статей», енциклопедичні, тлумачні словники та ін.

По-друге, читання. Ґете писав: «Люди і не підозрюють, яка праця й який час потрібні, щоб навчитися читати. Я й сам на це використав 80 років і все ж не можу сказати, що цілком досягнув мети».

Уміння читати передбачає аналіз тексту, розмірковування над ним, порівняння нової інформації з раніше набутою, формування висновків.

Ступінь розуміння тексту залежить від того, яку мету ставить перед собою читач, розкриваючи книжку: просто погортати сторінки та ознайомитися з тим, про що в ній пише автор, чи глибоко розібратися в її змісті, виявити основні положення, факти, висновки.

Залежно від мети розрізняються такі види читання:

1. Читання — огляд, мета якого — ознайомлення з книжкою, одержання уявлення про її зміст. Для цього корисно передусім прочитати титульну сторінку, на якій представлено прізвище автора, назва книги, іноді підзаголовок, що уточнює тему праці; назву видавництва, рік видання, автора вступу. Як правило, у вступі розкривається мета, яку визначив автор, дається короткий огляд літератури з теми тощо.

Доцільно також ознайомитися з назвою розділів, параграфів, котрі відбивають зміст роботи, її композицію.

2. Вибіркове читання, коли людина читає ґрунтовно лише окремі цікаві для неї місця.

3. Повне читання передбачає уважне ознайомлення з усім текстом, зосередження на головній думці автора, його логіці доведення тощо.

4. Читання — вивчення змісту, тобто вивчення змісту книги, ведення певних записів, позначок, які сприяють більш глибокому розумінню матеріалу, його осмисленню.

Успішність роботи з книгою визначається:

1. Метою, мотивами, потребами особистості. Стимулювати плідну роботу може: бажання студента ознайомитися з книгою, щоб мати про неї уявлення особливо, коли книга викликає суперечливі оцінки; потреба в оволодінні системою знань, щоб розв’язувати конкретні проблеми; необхідність рецензувати книгу, щоб виступити на заняттях; включення в наукову роботу; потреба в самоосвіті, самовдосконаленні, розвитку професійної компетентності тощо.

2. Оволодінням культурою читання, що пов’язано з установкою особистості на раціональну роботу з книгою; розумінням тексту, що означає розкриття змістовних зв’язків, відношень, які передаються словом, фразою, реченням (для цього слід розбивати текст на змістовні опори, співвідносити зміст з тими знаннями, якими вже володіє студент або з різними частинами тексту між собою, викликати певні наочні образи, переказувати текст своїми словами); з увагою як вибірковою спрямованістю свідомості на певний об’єкт.