Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

здатність сімейного виховання, на відміну від су­спільного, непомітно (мимоволі), але досить дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв’язків та інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім’ї й через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;

наявність природної теплоти, любові, сердечності в сімейному спілкуванні і взаєминах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;

неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;

безперервність, тривалість, різноманітність виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;

роль вихідної ланки в процесі виховання;

можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

відкритість виховного процесу в сім’ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;

неформальність процесу виховання в сім’ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;

наявність певної стихійності і суб’єктивності батьків та інших членів сім’ї стосовно дітей;

можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища на виховання дитини, його по­вноцінний розвиток.

Для вирішення завдань сімейного виховання викори­стовуються різноманітні шляхи, засоби і форми виховання, спрямовані на освоєння дітьми визначених знань і оволодіння практичними вміннями і навичками; методи виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду, організацію самостійної життєдіяльності, повноцінний психофізичний, моральний і духовний розвиток.

З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, у домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Тіло, розум, душа — «ось три кити батьківської педагогіки» (М. Стельмахович).

Оздоровлення і загартування організму дитини, її фізичний розвиток відбувається в процесі фізичного виховання.

Завданнями батьків щодо фізичного виховання дітей є:

1) контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики і домашніх завдань;

2) створення сприятливих умов для оздоровлення і загартування організму дитини, занять фізичною культурою та іншими видами діяльності (ігрової, навчально-пізнавальної, трудової тощо).

Головний зміст фізичного виховання в сім’ї включає:

1. Опанування дітьми основ особистої гігієни і навичок здорового способу життя: з раннього віку дитину слід при­вчати до систематичного догляду за своїм тілом, підтримувати чистоту одягу, взуття, гігієну приміщення, дотримуватися правильного режиму дня (сон, харчування, раціональна організація активної діяльності й відпочинку), стимулювати бажання займатися фізичною культурою і спортом.

2. Загартовування організму (здійснюють з використанням природних факторів — сонця, повітря, води).