Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Вплив сім’ї на розвиток дитини в тому, що вона формує сприйняття дітьми людей довкілля, самих себе, надає досвід сімейного життя. Саме в сім’ї закладаються основи моральної, естетичної, політичної культури, визначається фізичний розвиток дитини, ставлення до праці, виробляються особистісні якості, відбувається професійне самовизначення.

Значне місце у формуванні духовності дитини посідає родинно-побутова культура, у якій найбільш повно закладені норми стосунків у сім’ї, виховання шанобливого ставлення до батьків, жінки-матері, дідуся, бабусі. Сім’я сприяє збереженню рідної мови, традицій, історії родоводу, забезпечує духовну єдність поколінь.

При всій багатоманітності сімей умовно їх можна поділити на кілька груп, які по-різному впливають на виховання і розвиток дитини.

1. Сім’ї, у яких дружні стосунки між батьками і дітьми. Батьки знають, чим цікавляться їх діти, що їх турбує. Поважають їх переживання, намагаються тактовно допомагати. Це найбільш сприятлива сім’я для дитини. Діти в таких сім’ях, як правило, ініціативні, незалежні, дружелюбні.

2. Сім’ї, у яких доброзичливі стосунки. Батьки впливають на інтереси, потреби дітей, але існує певна дистанція між ними. Діти здебільшого ввічливі, дружелюбні, але дещо скуті в поведінці, менш неза­лежні.

3. Сім’ї, де батьки багато уваги приділяють матеріальному благополуччю дітей, результатам успішності. Головна мета виховання — дитина повинна вступити до вищого навчального закладу і вдягатись не гірше за інших. Духовний світ дітей у таких сім’ях недоступний батькам.

4. Сім’ї, у яких мають місце непедагогічні дії батьків: неповага до дитини, стеження, недовіра, тілесні покарання. Діти в таких сім’ях частіше недружелюбно ставляться до батьків, важко спілкуються з ровесниками.

5. Невпорядковані сім’ї, у яких батьки конфліктують, часто бувають п’янки, погрози одне одному та дітям, проявляється жорстокість. Вплив таких сімей негативний. У 30 % випадків це веде до антису­спільних учинків.

На дитину істотний вплив має і такий факт, як першість у сім’ї. За спостереженням американського вченого Урі Брон­фенбреннера, «у сім’ях, де панує мати, діти малоініціативні, чекають вказівок і рішень інших». При цьому асиметрична структура сім’ї впливає на хлопчиків і дівчаток по-різному. У дитини формується самостійність і почуття відповідальності в тому випадку, якщо у сім’ї керує хтось із батьків тієї ж статі, що і дитина. Хлопчики більш відповідальні, якщо за дисципліною в сім’ї слідкує батько, дівчата більш активні, якщо авторитет матері сильніший.

Найбільш самостійні діти обох статей виходять не з патріархальних або матріархальних сімей і не із сімей, де батько і мати рівноправні, частіше такі діти ростуть у сім’ях, де батьки активно беруть участь у вихованні дитини, але ведуть себе по-різному, тобто один бере на себе підтримувальну функцію, інший — дисциплінарну.

Сімейне виховання є невід’ємною частиною національної системи освіти і виховання. З його допомогою в сім’ї як вічному загальнолюдському мікросередовищі життєдіяльності декількох поколінь людей починається процес соціалізації особистості, здійснюється передача дітям накопиченого людством, родоводом і батьками до­свіду, закладаються основи громадянських, трудових і моральних принципів і норм поведінки, здійснюється підготовка дітей до самостійного сімейного життя.

Сімейне виховання (у широкому значенні) — це одна з найбільш давніх споконвічних форм соціалізації і виховання дітей, яка органічно об’єднує об’єктивний вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно-побутових умов і взаємодію батьків із дітьми, у процесі якої відбувається повно­цінний розвиток і становлення зростаючої особистості.

Сімейне виховання у вузькому сенсі — це виховна діяльність батьків, взаємодія їх з дітьми, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі і захищеності дитини і сприяє створенню умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку і саморозвитку особистості дитини.

Суб’єктом сім’ї і сімейного виховання є дитина із моменту її народження.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, перешкоди й негаразди. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнавальних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров’я дітей — усе це залежить від сім’ї, від батьків, і все це є завданнями сімейного виховання.

Основними завданнями сімейного виховання на сучасному етапі розвитку України як суверенної держави є:

виховання в дітей гуманності (поваги до людей, співчуття і чуйності, доброзичливого ставлення до них, турботи про їхнє благополуччя) і духовності (прагнення до освоєння багатств вітчизняної і світової культури, до формування загальнолюдських ідеалів добра, справедливості, чесності і порядності, до свого способу життя на основі волі, моральності, культури, краси);

виховання дитини свідомим громадянином-патріотом своєї Батьківщини, чесним трудівником, гарним сім’янином.

Сімейне виховання — своєрідний і специфічний процес. Його специфікою є:

сприяння нерозривному зв’язку поколінь, їхньому минулому, сучасному і майбутньому, морально-духовній єдності членів сім’ї як близьких людей і як представників суспільства;