Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Естетичне виховання в сім’ї сприяє формуванню в дітей здібностей повноцінно сприймати, глибоко відчувати і розуміти прекрасне в природі, вчинках людей, у побуті, мистецтві, що можна здійснити в процесі читання літератури, відвідування театрів, музеїв, організації знайомства з мистецтвом, розвитку творчості у дітей. Сутність зазначених питань А. Макаренко розкриває у своїх творах (А. С. Макаренко. «Лекции о воспитании детей». Лекция «Воспитание культурних навыков»).

Усі вказані сторони виховання забезпечують всебічний розвиток особистості.

Методи сімейного виховання — способи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей, на формування в них доброчинних якостей, на збагачення їх необхідним життєвим досвідом.

Засобами сімейного виховання слугують слово, фольклор, авторитет батьків, праця, навчання, навколишня природа, домашній побут, національні звичаї і традиції, громадська думка, духовно-моральний мікроклімат сім’ї, суспільний досвід, преса, радіо, телебачення, режим дня, література та мистецтво, книги, театри, музеї та виставки, ігри та іграшки, фізкультура, спорт, свята, обряди, символи, атрибути, реліквії тощо.

На відміну від методики виховної роботи в освітньо-виховних закладах, методи виховання і засоби впливу в сім’ї мають свою специфіку:

вплив на дитину індивідуальний, враховує конкретні вчинки і дії дитини;

вибір методів виховання залежить від індивідуальності батьків, їхньої педагогічної підготовки, характеру, уявлень про життєві цінності загальної духовної культури, стилю відносин у сім’ї тощо. Тому переконання в одних батьків — навіювання, система доказів, прикладів, прагнення досягти розуміння вимог, їх виконання, у інших — загроза, крик;

використання різних методів виховання пов’язано з тією метою, яку ставлять батьки.

Батьки у своїй практиці використовують в основному прийняті в педагогіці загальні методи виховання: переконання (пояснення, навіювання, порада), особистий приклад, заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби з тими, хто провинився, тілесні покарання), створення виховних ситуацій, привчання, спільна діяльність.

При використанні методів виховання батьки суб’єк­тивно визначають їх ефективність. Так, багато хто із батьків частіше за все звертається до переконань, бесід, навіювання, по­вчання і явно недооцінюють роль спільної роботи, привчання до моральних вчинків і використання виховних вправ. Метод переконання батьками часто зводиться до моралізації, що не люблять діти і тому не сприймають позиції батьків. Називаючи особистий приклад як метод виховання, батьки не пов’язують його з привчанням, конкретною спільною діяльністю батьків та дітей. Особистий приклад для дітей може виявитись ефективним тільки в сполученні з при­вчанням, іншими методами і прийомами.

У сімейному вихованні використовуються методи заохочення і покарання. При цьому переважають покарання над заохоченнями, що часом призводить до загальмування дитини, викликає опір дорослим, формування заниженої самооцінки, а це дуже небезпечно для розвитку дитини. Заохочення активізує внутрішні сили дитини, допомагає розвиткові їх здібностей. Покарання ж застосовується в сім’ї у тих випадках, коли дитина свідомо не підкоряється справедливим вимогам, порушує загальноприйняті норми та правила поведінки, нехтує обов’язками в сім’ї.

Покарання мусить бути справедливим, міра його має відповідати рівню припущеного дитиною порушення, і вже зовсім неприпустимі жорстокість і садизм, такі покарання, що розхитують здоров’я чи принижують людську гідність (рукоприкладство, залякування, погрози, лайка, нескінченні моралізування, позбавлення дитини їжі, теплого одягу, взуття, притулку), злісне відчуження тощо.

Найбільш ефективним методом покарання є моральний осуд, що викликає почуття сорому та розкаяння, бажання виправитися. Доцільним є покарання за логікою природних наслідків: «насмітив — прибери», «образив — попроси пробачення», «припустився помилки — негайно виправляй її» (М. Стельмахович).

Коли в сім’ї стосунки з дітьми близькі, теплі, доброзичливі, основні засоби — увага, заохочення. Якщо панують холодні, далекі, навіть ворожі стосунки, засоби виховання — суворість і покарання. Одні хочуть виховувати слухняність, тому їх дії спрямовані на те, щоб дитина менше міркувала, а лише виконувала вимоги дорослих. Інші вчать своїх дітей думати самостійно, виявляти ініціативу.

Існують загальні вимоги до використання методів виховання в сім’ї:

чітке визначення мети виховання, завдань виховного впливу;

урахування батьками ситуації, у якій здійснює ті чи інші дії дитина, знання її емоційного стану, індивідуальних особливостей (самостійність, темперамент, реакція на окремі методи тощо) для визначення методів виховання.

Гуманне ставлення до дитини виховується добротою і повинно стати головною педагогічною позицією батьків.

Умовами, що забезпечують ефективність виховання в сім’ї, є такі:

1. Демократичний характер стосунків батьків і дітей.