Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Колектив у своєму розвитку проходить три стадії, які характеризують його з якісного боку: первинного синтезу, диференціації і синтезу.

Перша стадія — стадія первинного синтезу — є початковою, коли колектив тільки створюється, формується, люди знайомляться, придивляються один до одного, до вихователя. Членів колективу об’єднує загальне емоційне напруження, бо невідомі норми, вимоги до їхньої життєдіяльності. Згуртування колективу — мета виховних зусиль наставника, вихователя, керівника, який знайомить членів колективу з метою, завданнями, перспективами спільної діяльності.

Друга стадія — стадія диференціації — характеризується тим, що у колективі завершується взаємне вивчення, утворюються малі групи, формується актив, накопичуються традиції, розвивається співробітництво, взаємодопомога. Вимоги йдуть не лише від вихователя (керівника), а й від активу, лідерів. Колектив стає чинником розширення соціального досвіду його членів.

На третій стадії — стадії синтезу — затверджуються відносини співробітництва, взаємодопомоги, поваги. Кожен член колективу отримує можливості для самореалізації, самовдосконалення. Це той ідеал стосунків, який максимально сприяє всебічному розвитку особистості.

О. Лутошкін динаміку розвитку колективу визначає як шлях від «Піщаного розсипу» через «М’яку глину», «Миго­т­ливий маяк», «Рожеві вітрила» до «Палахкотливого факела».

«Піщаний розсип»: люди малознайомі, не йдуть назустріч один одному. Немає загальних інтересів, загальних справ. Відсутність твердого, авторитетного центру веде до крихкості, «розсипчатості» групи. Група існує формально, не приносить радості тим, хто до неї входить.

«М’яка глина»: у групі помітні перші зусилля до об’єд­нання колективу, з’єднуючими ланками є формальна дисципліна і вимоги старших. Стосунки різні — доброзичливі, кон­фліктні, існують замкнені угруповання приятелів, які мало спілкуються, часто сваряться. Хорошого організатора поки що немає, бо по-справжньому його нікому підтримати.

«Миготливий маяк»: у групі переважає бажання спільної праці, допомоги один одному, бути разом. Є на кого спиратися. Група відзначається своєю індивідуальністю, але недостатньо проявляється ініціатива. Активність проявляється періодично.

«Рожеві вітрила»: товариська участь і зацікавленість справами один одного поєднується із взаємною вимогливістю. У членів групи проявляється відчуття гордості за свій колектив. Група здебільшого згуртована, але не завжди вистачає мужності визнати свою помилку відразу.

«Палахкотливий факел»: тісна дружба, відмінне взаєморозуміння, ділове співробітництво. Безкорисливо приходять на допомогу, роблять усе, щоб принести людям користь.

На всіх етапах розвитку колективу головна мета — створення умов для самореалізації, самовиховання і саморозвитку особистості.

Основою згуртування колективу є спільна колективна діяльність, у якій відбувається спілкування членів колективу, розвиток усіх сфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але спільна діяльність забезпечує розв’язання цього завдання, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості членів колективу. Щоб мета діяльності стала мотивом окремої особистості, важливо пояснювати, переконувати в необхідності цієї діяльності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Зміст діяльності може бути різним: самообслуговування, підготовка до вечора, виробнича праця, організація дозвілля, навчальна діяльність, ігрова тощо. Головне в організації діяльності — це мета і засоби її досягнення.

Для реалізації зазначених завдань досить важливою по­стає постановка перспективи, яку А. Макаренко називав «завтрашньою радістю» людини. Перспектива може бути близька, середня, далека. Близька є в кожної людини, заро­джуючись у повсякденному житті, вона стимулює діяльність особистості, допомагає їй переборювати труднощі.

Середня — полягає в прагненні людини до певної події в її житті, але відсуненій за часом. Далека перспектива — це те, до чого прагне людина впродовж тривалого періоду.

Проте сама по собі постановка перспективи не вирішує проблеми формування особистості. Вона вимагає організації діяльності, спілкування людей з реалізації поставленої мети. І тут у нагоді стають інші засоби згуртування колективу: створення традицій, самоврядування тощо.

Створення традицій, тобто встановлених у колективі звичок, звичаїв, неписаних законів. Це можуть бути традиції поведінки, традиційні справи, свята, які сприяють погляду на колектив як на усталену спільноту.

Важливу роль у згуртуванні колективу, його успішній діяльності відіграє самоврядування (учнівське, студентське, на виробництві тощо).

Самоврядування — форма організації колективу, яка передбачає делегування обраним колективом особам право планувати суспільну життєдіяльність, розподіляти доручення, оцінювати якість їх виконання тощо.

Теоретичне обґрунтування самоврядування і практична його реалізація здійснена А. Макаренком, який вважав, що самоврядування повинно сприяти корисній діяльності колективу. Проте самоврядування не вирішує всіх завдань організації роботи колективу. Воно має позитивне значення лише в загальній системі роботи у зв’язку з іншими можливими формами діяльності колективу. Головна функція самоврядування в колективі полягає в залученні його членів до свідомої і систематичної участі в управлінні шляхом створення працездатних органів колективу. А. Макаренко називав колектив соціальним організмом, який володіє органами управління і координації, які уповноважені передусім представляти інтереси колективу і суспільства.

Виховне значення самоврядування полягає в тому, що воно: