Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

11. Ушинский К. Д. Собрание сочинений / К. Д. Ушинский. — М.; Л., 1950.

12. Ушинський К. Д. Праця в її психічному і виховному значенні / К. Д. Ушинський // Вибр. пед. твори: в 2-х т. — К., 1983. — Т. 1.

3.3. Методи виховання

Методи виховання — способи взаємодії суб’єктів виховного процесу, у результаті якої відбуваються певні зміни в розвитку якостей індивіда, його переконань, почуттів, навичок, поведінки. Методи виховання розглядаються як певна сукупність прийомів виховної взаємодії.

Прийом виховання — складник методу, що забезпечує застосування його в певних умовах. Методи та прийоми у конкретних педагогічних ситуаціях можуть переходити одне в одне.

Засоби — те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети, твори духовної і матеріальної культури (навчальні посібники, книжки, газети, твори мистецтва); слово вихователя, різноманітні види діяльності: навчання, гра, художня самодіяльність, спорт; конкретні заходи: вечори, збори. Ці засоби використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу.

Характеристика методів виховання вимагає певної їх класифікації. До найбільш розповсюдженої належать:

— методи формування свідомості особистості;

— методи організації діяльності і формування досвіду поведінки;

— методи стимулювання і корекції поведінки людини.

Головна мета методів формування свідомості — вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до довкілля тощо.

До цієї групи належать методи: освічення, навіювання, переконання, прикладу.

Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз’яснення суті, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.

Навіювання — метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок, що спричиняє певний стан людини, навіть опріч її волі і свідомості, певні почуття, ставлення або здійснення нею вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки. Навіювання не вимагає доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя.

Елементи навіювання наявні також у проханні, наказі, переконанні, прикладі, авторитеті, громадській думці, а особливо в мистецтві, художній літературі та фольклорі, зо­крема в народному гуморі, іронії, сатирі, сарказмі, відчутті сорому, гріха (М. Стельмахович).

Ступінь навіювання залежить як від вікових, так й індивідуальних особливостей суб’єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, освіченості, особливостей характеру (слабовілля, недооцінка своїх можливостей), почуття особистої неповноцінності, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя.

Результативність цього методу визначається об’єктив­ними і суб’єктивними, постійними і тимчасовими умовами. Недооцінка або переоцінка цього методу впливає на формування як позитивних, так і негативних рис, інтересів, норм поведінки, звичок, оцінок різних явищ, самооцінки в залежності від особистості того, хто використовує цей метод, тієї мети, яка ставиться.

Переконання — метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відносин або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським і національним нормам і принципам. Цей метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій тощо.

Основу методу переконання складають знання, які використовуються для пояснення й доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. «Переконання і знання лише тоді й можна вважати істинними, коли вони проникли в середину людини, злилися з її почуттями і волею, присутні в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона зовсім про це і не думає» (М. Добролюбов).

Метод прикладу — це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування. Виховний вплив прикладу — це своєрідна наочність у виховній роботі. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, що супроводжується емоціональними почуттями і раціональними роздумами. Шляхом наслідування формується моральна мета особи­стої поведінки. Тобто це складний процес, у якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не означає, що бажання буде реалізоване, відбудеться формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.