Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Ефективність естетичного виховання забезпечується також взаємодією закладів освіти, культури, сім’ї, засобів масової інформації, культурними традиціями соціуму тощо.

Громадянське виховання — процес формування громадян­ськості як риси особистості, що характеризується усвідомленням нею своїх прав і обов’язків у ставленні до держави, народу, законів, норм життя; турботою про благополуччя своєї країни, збереження людської цивілізації конкретними діями відповідно до власних переконань і цінностей.

Основна мета громадянського виховання — сформувати свідомого громадянина, якому притаманні високі моральні ідеали суспільства, любов до Батьківщини, відповідальність за виконання громадянського обов’язку.

Громадянськість як риса особистості означає:

патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність, суспільну ініціативність і активність, готовність працювати для розвитку Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

досконалі знання, володіння державною мовою, турботу про піднесення її престижу;

повагу до батьків, свого родоводу, традицій, історії народу;

усвідомлення своєї належності до народу як його представника, спадкоємця і наступника;

дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, які проживають у країні, високу культуру міжнаціонального спілкування.

Виховання громадянськості як інтегративної риси особистості включає також її дбайливе ставлення до природи, моральність, культуру поведінки, потребу в праці тощо.

Щоб забезпечити формування громадянськості, необхідно конструювати сукупність ціннісних орієнтацій, які формують ставлення людини до оточення і світу, що вимагає оволодіння учнівською молоддю певними знаннями, а саме:

культурологічними, ядром яких є уявлення про суть громадянського суспільства, систему соціального забезпечення й соціального захисту, соціальної поведінки, про культурні надбання своєї та інших націй, історію, традиції країни тощо;

аксіологічними (знання про громадянські, демократичні, загальнолюдські й національні цінності);

правовими (знання Конституції як Основного Закону, основ конституційного ладу, порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядування, знань прав людини, меха­нізмів їх захисту, обов’язків і відповідальності тощо;

політичними, що передбачає знання певних теорій, законів суспільного розвитку, держави, традицій політичного життя, державної символіки своєї країни, її історичного походження, політичних прав та свобод людини;

економічними (знання про економіку своєї держави та інших держав, суть ринкових відносин тощо);

соціально-психологічними (знання суті владно-підвладних відносин, мотивації соціальних дій, інформаційного впливу на свідомість людей, способів роз­в’язання конфліктних ситуацій, форм комунікативної взаємодії).

Знання сприяють розвитку громадянського мислення, яке неможливе без оволодіння такими вміннями:

критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;