Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Гідність — передбачає усвідомлення особистістю своїх високих моральних якостей і повагу їх у самій собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна гідність, власна гідність). «Справжня людина, перш за все, поважає саму себе. Без цієї поваги, без любові до краси в самій собі немислима людська культура, — підкреслював В. Сухомлинський, — немислима і нетерпимість до всього, що принижує людину. Це не самомилування, а гордість, чиста віра в добрий початок у самій собі».

Поняття «щастя» безпосередньо пов’язане з розумінням людиною сенсу життя, бо воно визначається як стан морального задоволення, задоволення власним життям. Для одних щастя в тому, щоб кохати і бути коханим, мати сім’ю, дітей, гарних друзів, роботу, для інших — мати матеріальний достаток тощо, тобто щастя конкретної людини визначається сенсом її життя, її потребами.

Норми поведінки знаходять вияв:

1. У ставленні людини до народу, Батьківщини, національної культури, історії, народних звичаїв, що дозволяє говорити про патріотизм людини, її повагу до свободи інших народів. Формування патріотичних почуттів визначає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання своєї держави, прагнення бачити її незалежною.

2. У ставленні до праці, національного багатства, природи. Серед багатьох цінностей людського життя праця посідає особливе місце. Уже сам факт, працює людина чи ні, ви­значає зміст її життя, розуміння щастя, добра.

Позитивне ставлення до праці, конкретної справи проявляється в тому, чи працює людина із задоволенням, старанно, добросовісно, вміє переборювати труднощі. Таку людину характеризує зосередженість, зібраність, контроль за якістю виконання тощо.

Негативне ставлення до праці виражається в тому, що людина працює без захоплення, інтересу, губить багато часу на розмови, на «початок», не виявляє старання, якщо її не контролюють, не виявляє зібраності, зосередження тощо.

Ставлення до національного багатства, природи формується в процесіекологічного виховання, яке передбачає:

формування системи наукових знань, ціннісних орієнтацій, поглядів і переконань, що забезпечують формування і необхідне ставлення людини до довкілля на підґрунті принципів моралі;

виховання в індивіда потреби свідомо дотримуватись екологічних норм і правил у власній поведінці;

нетерпимість до проявів безвідповідального ставлення до довкілля;

формування навичок екологічної діяльності, які в індивіда виявляються в діях, що проявляються у захисті, догляді й покращенні природного оточення, у пропаганді екологічних знань.

3. Про моральність свідчить і ставлення людини до інших людей, усього живого, що дозволяє говорити про почуття дружби, любові, поваги до друзів, батьків, старших (чуйність, тактовність, повага, турбота про людей; нетерпимість до проявів приниження, образи особистості, несправедливості; гуманізм).

Дружні стосунки в колективі знаходять вияв у вмінні підтримувати один одного у важку хвилину, надавати допомогу, виявляти турботу тощо.

Культура поведінки й спілкування втілює в собі результати виховання, ступінь розвитку моральної свідомості особистості, моральних почуттів і стосунків.

Знання загальних правил поведінки, основних категорій етики (добро, зло, совість, честь, гідність, справедливість, щастя, сутність життя) — ще не показник моральної культури особистості. Знання повинні мати форму виявлення в діяльності, спілкуванні, відбиваючи глибину засвоєння норм поведінки і здатність втілити їх у життя. Тому методами формування моральної культури є не лише просвіта, а й вироблення навичок поведінки, організація діяльності і спілкування, створення ситуацій морального вибору.

4. Норми поведінки знаходять також виявлення у ставленні людини до самої себе, що проявляється в чесності, правдивості, безкорисливості, великодушності, самоволодінні, дисциплінованості або в зарозумілості, пихатості, честолюбстві, самолюбстві, байдужості до оточення, хвалькуватості, самовпевненості, самонадійності.

З моральним вихованням тісно пов’язане статеве виховання, завданнями якого є:

формування моральних стосунків між чоловіками і жінками;

виховання культури інтимних почуттів — прихильності, дружби, любові;