Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Сучасні умови розвитку суспільства актуалізують економічне виховання, яке передбачає:

економічну освіту;

оволодіння основами моральної поведінки в конкретній професійній діяльності;

виховання якостей бережливих господарів, дбайливого ставлення до матеріальних цінностей, природи, суспільного майна, бережливості у використанні енергетичних джерел, продуктів харчування, тобто формування конкурентноздатної особистості;

виховання правової культури, яка забезпечує додержання моральних принципів в економічній діяльності;

виховання екологічної культури, яка, як і правова культура, сприяє економічному вихованню особи­стості.

Усебічно розвинена особистість є надзвичайно чутливою до краси, гармонії, благородства, і своєю діяльністю вона прагне утверджувати їх. Саме на формуванні таких якостей особистості зосереджене естетичне виховання.

Естетичне виховання — процес оволодіння людиною естетичною культурою, котра передбачає сформованість у неї естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, вимагає вносити прекрасне в довколишній світ, зберігати прекрасне.

Зміст виховної діяльності передбачає розвиток естетичного сприйняття як здатності людини до вичленовування в явищах дійсності, мистецтві процесів, властивостей, якостей, що викликають естетичні переживання. Естетичне сприйняття нерозривно пов’язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного.

Справжні естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість. Насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де немає естетичної насолоди, там немає й художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спо­стереження.

Проте важливо не стільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей, тобто необхідно формувати естетичне судження, найбільш повна і закінчена форма якого знаходить вияв в естетичному ідеалі, тобто в тому зразку, з позицій якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, її вчинки. Естетичний ідеал відбиває уявлення людини про красу, він виступає як мета, досягнути яку прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позицій якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка.

На підґрунті конкретних естетичних знань, сприйняття, почуттів, ідеалів і понять формується естетичний смак, під яким розуміється стале емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного. У відповідності з особливостями розвитку і виховання в кожної людини виробляється свій особистий смак у тій чи інший галузі (зі смаком одягнута, має свій смак у музиці, літературі, образотворчому мистецтві тощо). Завдання естетичного виховання — виховувати людину, яка б не намагалась сліпо слідувати моді, а вміла б свідомо брати з неї все краще, що найбільш відповідає потребам і нахилам конкретної особистості.

Важливим компонентом змісту естетичної культури є естетична діяльність, яка може бути спрямована на:

організацію естетики середовища, у якому живе, вчи­ться, працює, відпочиває людина;

розвиток творчих здібностей особистості в галузі музики, образотворчого мистецтва, літератури, театральних занять, уяви, образного мислення, фантазії;

пропаганду мистецтва, естетичних ідеалів (концерт­на, лекторська діяльність тощо);

самоосвіту та самовиховання з метою духовно-естетичного збагачення особистості.

Загальною умовою успішної реалізації змісту виховання є оволодіння людиною основами естетичних знань, що сприяють оцінці прекрасного в навколишній дійсності, становленню естетичних ідеалів і смаків, а також оволодінню тими вміннями і навичками, які дозволяють здійснювати естетичну, зокрема художньо-творчу діяльність.

Система естетичного виховання повинна охоплювати різні сторони формування особистості через навчання, працю, суспільну діяльність, дозвілля, спілкування.

Ефективність естетичного виховання молоді визначають такі чинники: естетизація середовища, у якому мешкає, навчається, працює людина; звернення у виховній роботі з молоддю до народних традицій і обрядів; висока естетична культура виховних заходів; широке залучення учнів та молоді до участі в художній самодіяльності, у конкурсах естетичного напряму тощо; висока естетична культура вихователів і вихованців у зовнішньому вигляді й у стосунках.