Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

У державних документах з питань національної освітньої політики визначено пріоритетні ідеї змісту виховання особистості: ідеї свободи, рівності, національної і особи­стої гідності; формування працелюбності, взаємодопомоги і самодисципліни; бережливості; ставлення до свого життя і життя інших людей як до вищої цінності тощо.

Мета виховання, вимоги до громадянина, фахівця визначають зміст виховного процесу в сучасних освітньо-виховних закладах.

Моральне виховання — це процес, спрямований на оволодіння індивідом моральною культурою, яка визначає його ставлення до навколишнього світу.

Моральна культура — найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють дії в усіх сферах її життя, у формуванні моральної свідомості, розвитку моральних почуттів, виробленні звичок моральної поведінки особи­стості.

Найголовніше завдання морального виховання — виховання особистості, яка, маючи стійкі позитивні мотиви поведінки, діє в будь-яких обставинах у відповідності з моральними нормами поведінки.

Моральні норми — сукупність вимог, які визначають обов’язки людини по відношенню до довкілля, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її.

Вимоги до поведінки людини сформульовані в десятьох заповідях «Ветхого Завіту», серед яких:

1. Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху і що у воді нижче землі, — не схиляйся перед ними і не служи їм.

2. Поважай батька і матір твою, щоб продовжити дні твої на землі...

3. Не вбивай.

4. Не прелюбодій.

5. Не проголошуй брехливого свідоцтва на ближнього твого.

6. Не бажай домівки ближнього твого.

Вимоги представлені також у двох заповідях Ісуса («Євангеліє»). Друга з них говорить: «Полюби ближнього твого, як самого себе». Перелічені вимоги слугують моральними нормами поведінки людини. Отже, моральні норми закріплені в таких поняттях, як добро, обов’язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інше, що визначає характер поведінки людини.

Поняття «добро» відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро є засобом моральної оцінки вчинків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок гарний, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Протистоїть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. «Добро — це думка, помножена на волю, тільки за цієї умови матимемо непримиренність до зла, — а це і є сама суть добра. Те, що повинно стати моральною серцевиною твоєї особистості, — моральна чистота, благородство, непримиренність до зла — залежить від того, як ідея добра стає твоїм переконанням, суттю твоєї душі — твоєю органічною потребою застосовувати на кожному кроці мірку оцінки того, що відбувається у світі... Мета виховання полягає в тому, щоб, морально удосконалюючись, людина у своїх взаємовідносинах з іншими людьми перемагала зло» (В. Сухомлинський).

Обов’язок припускає певні зобов’язання людини, виконання яких виходить зі складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов’язків по відношенню до Батьківщини (громадянський обов’язок), до сім’ї (сімейний обов’язок). Але ці обов’язки повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішніми переконаннями. В. Сухомлинський писав: «Обов’язок перед Батьківщиною — святиня людини. Від нас, батьків та матерів, від вихователів залежить, щоб кожний юний громадянин дорожив цією святинею, як дорожить чесна людина своїм добрим ім’ям, гідністю своєї сім’ї. Громадянські думки, почуття, переживання, громадянський обов’язок, громадянська відповідальність — це основа людської гідності».

Дисциплінованість — риса характеру, яка проявляється у свідомому дотриманні людиною норм і правил поведінки, чіткому й організованому виконанні обов’язків. Дисциплінованість характеризує не тільки ставлення до себе, але і до інших, справи, праці. Тому можна говорити про трудову, навчальну дисципліну, дисципліну виконання суспільних доручень, дисципліну власної поведінки (ввічливість, точність, ретельність).

Виховання дисциплінованості вимагає виховання волі й характеру. Найважливішими рисами вольової людини є принциповість і здатність чітко ставити перед собою певну мету, стриманість, уміння володіти собою, не піддаватися емоціям і афектам.

Совість — почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед людьми. Це внутрішня самооцінка своїх учинків, емоційне хвилювання, внутрішній суддя, ініціатор доброго вчинку.

Честь — визнання вчинків, дій людини, її заслуг, що проявляється в шануванні, авторитеті і одночасно в прагненні людини до визнання її високої оцінки з боку оточення, похвали, популярності (честолюбство чи марнолюб­ство).