Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Із цього приводу К. Ушинський у статті «Про народність у суспільному вихованні» підкреслював, що, «незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби здійснення цієї мети».

Національне виховання передбачає етнізацію (етнос — стала сукупність, яка історично склалася на певній території, якій притаманні загальні риси, стабільні особливості культури, включаючи мову, психічний склад, усвідомлення своєї спільності й відмінності від інших подібних утворень) виховного процесу, тобто наповнення його національним змістом, формами, спрямованими на формування національної самосвідомості громадянина, характеру, почуття національної гідності, етнічної причетності до свого народу, відтворення в молоді його менталітету.

Принцип стимулювання людини до самовиховання. Виходячи з особливості виховання як двостороннього процесу, необхідно постійно спонукати людину до самовиховання як певного цілеспрямованого систематичного впливу на самого себе з метою реалізації визначених цілей особистісного розвитку (наприклад, прищеплення собі бажаних якостей: моральних, фізичних, розумових тощо).

Теоретичною основою стимулювання людини до самовиховання може слугувати «Я-концепція» як динамічна сукупність уявлень особистості про себе, котра, за Р. Бернсом, включає: 1) «реальне Я» — установки, які пов’язані з уявленням про те, який «Я» насправді; 2) «дзеркальне (соціальне) Я» — установки, які пов’язані з уявленням про те, яким мене бачать інші; 3) «ідеальне Я» — установки, які демонструють те, яким я бажав би стати.

Самовиховання як спеціально організований процес виховання забезпечує людині можливість:

самопізнання (навчання через пізнання своїх особи­стих якостей, здібностей);

самовизначення (створення в різних видах діяльності ситуацій вибору, прийняття особистого рішення);

самоорганізації (виявлення творчого потенціалу в різних видах діяльності — навчальній, позанавчальній, професійній);

саморегуляції (керування особистими бажаннями, стимулювання і корегування своїх дій).

Принцип демократизації виховного процесу спрямований на забезпечення демократичних норм у взаємодії суб’єктів виховання з адміністрацією, педагогами, товаришами; розвиток самоврядування (у навчальних закладах, на виробництві, інших сферах життєдіяльності); ініціювання, стимулювання й підтримку діяльності вихованців щодо оволодіння культурою, організацією дозвілля, побуту тощо.

Принцип цілісного підходу до виховного процесу розглядається як теоретична основа організації виховного процесу й передбачає:

1. Необхідність урахування всієї сукупності економічних, соціальних, моральних та інших факторів, що мають вплив на формування людини як особистості, що дозволяє конкретизувати мету виховання.

2. Формування різноманіття особистісних якостей вихованця (інтелектуальної, моральної, естетичної, економічної, політичної, правової, екологічної, фізичної, професійної, комунікативної культури, культури праці, сімейних відносин) як цілісного процесу, що потребує відбору змісту виховної діяльності.

3. Оптимальний вибір методів і засобів досягнення мети, їх диференціація залежно від індивідуальних особливостей, рівня культури вихованців. А. С. Макаренко писав: «Ніякого засобу взагалі, хоч би який ми взяли, не можна визначити ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядаємо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів».

4. Визначення умов, які забезпечують успіх реалізації мети:

диференціація форм і засобів масового та індивідуального впливу залежно від психологічних, вікових особливостей, освітнього і культурного рівня вихованців;

координація зусиль суб’єктів процесу виховання;

врахування закономірностей, принципів, особливо­стей виховання;

творчий підхід до організації процесу виховання; варіа­тивність методів, форм, засобів виховання.

5. Облік результатів виховної діяльності. Ознаками вихованості є ставлення особистості (інтерес, прагнення, готовність, любов до чогось), добровільне виконання певних дій (допомагати, робити фізичні вправи, виявляти самостійність), мотиви дій, вчинків.