Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Існує ієрархія цілей виховання: мета як історичний ідеал виховання (усебічний гармонійний розвиток); стратегічні і тактичні цілі, спрямовані на формування свідомості, самосвідомості, почуттів, волі, поведінки людини; цілі самовиховання і самореалізації, саморозвитку тощо.

На сучасному етапі розвитку України як самостійної дер­жави постало питання про національне виховання як ціле­спрямований, систематичний процес утвердження у свідомості кожного громадянина країни національних цінностей, ідеалів, норм моральної поведінки, етнічної, культурної, мовної єдності, підтримання виховних традицій, звичаїв народу.

Процес виховання має специфічні особливості, головними з яких є:

1. Багатофакторність. Виховання — процес багатофакторного впливу на особистість: сім’ї; освітньо-виховних закладів (в особі вихователя, вчителя, викладача та ін.); масових комунікацій; формального колективу (групи, класу, об’єднання); референтних (неформальних) груп. На різних вікових етапах (дитинство, отроцтво, юність, молодість, дорослість) суб’єкти виховного впливу діють по-різному, хоча більшість факторів впливає на формування і розвиток особистості, її духовних цінностей.

2. Концентричність. Людина розвивається на всіх вікових етапах як цілісна особистість, і це вимагає одночасного формування різних якостей особистості: чесності, доброти, відповідальності, самостійності тощо. Тому процес виховання передбачає концентричність організації виховного впливу на індивіда.

3. Послідовність, довготривалість і безперервність. Виховання — процес довготривалий і безперервний, який вимагає системи регулярного послідовного педагогічного впливу.

4. Вихованню властива варіативність наслідків виховного впливу на особистість.

5. Віддаленість результатів. Процесові виховання вла­стива певна віддаленість результату від моменту безпосереднього виховного впливу.

Суть, особливості, закономірності й принципи процесу виховання дають можливість визначити його етапи, які реалізуються в діалектичній єдності:

1. Формування позитивної мотивації та збудження емоційно-почуттєвої сфери вихованців у процесі усвідомлення ними мети діяльності, необхідності залучення до оволодіння загальнолюдськими цінностями, самовдосконалення тощо.

2. Засвоєння соціального досвіду, знань, необхідних для оволодіння головними сферами життєдіяльності людини, усвідомлення цінностей загальнолюдської і національної культури.

3. Формування поглядів, переконань, установок, які відбивають ставлення вихованців до норм, правил поведінки, знань, тобто становлення в людини оцінок (корисно, справедливо, даремно), позиції. Становлення позиції здійснюється як у результаті пізнання, так і шляхом відбиття емоційно-оцінного ставлення до нього.

4. Організація діяльності та спілкування суб’єктів виховного процесу, які є основою набуття нею гуманного досвіду поведінки, спілкування, участі в суспільно-корисних справах, у здійсненні актів милосердя, турботи про близьких, що дозволяє особистості проявляти терпимість, повагу до прав і гідності інших людей, відповідальність, самостійність у прийнятті рішення, виборі засобів саморегуляції поведінки в різних сферах життєдіяльності.

5. Оцінка вихователем і самооцінка вихованцем учинків, характеру спілкування, подальше проектування бажаної поведінки, оволодіння вихованцем способами самовдосконалення, корекція діяльності і спілкування.

Під закономірностями виховного процесу розуміють сутнісні зовнішні і внутрішні зв’язки, від яких залежить спрямованість процесу й успішність досягнення виховних цілей і завдань. Найважливішими закономірностями процесу виховання є такі:

1. Діяльність та спілкування індивіда — основа виховного процесу. Тому чим доцільніше організована діяльність вихованців, чим розумніше будується їх спілкування, тим ефективніше проходить виховний процес.

2. Людина засвоює соціально-історичний досвід із урахуванням своєрідності, специфіки потреб, мотивів, інтересів, тобто психічних процесів, функцій особистості в су­спільстві, сім’ї, колі друзів тощо. Виховний процес є постійною трансформацією зовнішніх впливів на внутрішні процеси особи­стості, тому чим вищі її активність і самостійність у діяльності й спілкуванні, тим вища результативність виховання.

Закономірності визначають принципи виховного процесу, тобто основні вимоги до його організації, визначення змісту, відбору форм і методів виховної роботи. Реалізація принципів процесу виховання є передумовою його успішності.

Принципи обов’язково відповідають меті, завданням виховання, визначають можливості їх реалізації. Принципи ґрунтуються, з одного боку, на закономірностях та особливостях процесу виховання, а з іншого — на вимогах суспільства до мети, змісту, засобів і методів виховної діяльності.

Принцип гуманістичної спрямованості процесу виховання передбачає визнання цінності кожної людини як особи­стості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров’я, створення позитивного психологічного тла, атмо­сфери емоційного натхнення, умов для розвитку особистості, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги в життєвому самовизначенні, повноцінної самореалізації.