Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

іспит-бесіда, у якому стрижнем виступають запитання білета, а оцінка оголошується, як її підсумок;

іспит з «відкритим підручником», розрахований на перевірку вміння швидко знайти інформацію, працювати з додатковою літературою, довідниками, на­вчальними посібниками;

іспит-практика: виготовлення натуральних об’єктів, схем, макетів. Наприклад, у студентів театральних навчальних закладів іспит може проходити у вигляді підготовленої заздалегідь п’єси;

іспит-автомат, що практикується для оцінювання суб’єктів навчання, які серйозно і систематично працювали впродовж певного часу (року, семестру);

іспит-захист проектів (курсових, дипломних робіт);

державні випускні іспити приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед визначеному і затвердженому складі.

Важливо, щоб іспити проходили в атмосфері позитивного настрою, поваги, довіри між суб’єктами навчання, обладнаному необхідним методичним забезпеченням приміщенні.

11. Модульно-рейтинговий контроль. Рейтингова система оцінки знань — це певна оціночна шкала, розряд, ранг (англ. — rating). Це комплексний показник успішності, своєрідний індекс (інтегральний), клас. В основі рейтингової системи лежить накопичення оцінок за певний період навчання і за різнобічну діяльність. Вона пов’язана з визначенням питомої ваги (рейтингу) кожного предмета за підсумками його вивчення або успішно завершеного виду завдань. Рейтингові бали підсумовуються і визначається загальний кумулятивний бал, що характеризує успіхи того, хто на­вчається. Сума отриманих оцінок виступає в ролі кількісного показника якості роботи індивіда порівняно з успіхами його товаришів. Однак вона відображає не тільки якість знань і вмінь, а й точність у роботі, активність, самостійність, творчість. Завдяки такому контролю проводиться періодичне ранжування суб’єктів навчання.

Уведення рейтингової системи пов’язано з незадовільністю чинної системи оцінювання (недостатня мотивація навчання, репродукція пам’яті й мислення в екстремальних умовах; суб’єктивізм в оцінці знань, фактичне нівелювання індивіда). Навчальні заклади в пошуках кращих технологій здійснення цього процесу спинилися на практиці рейтингової системи організації навчання і його результатів. У США, наприклад, вона була введена ще наприкінці 50-х рр. ХХ ст. і вимагала:

оцінки в балах усіх результатів при поточному, проміжному і підсумковому контролі знань, підсумовування їх і визначення за цією сумою рейтингу кожного студента за семестр чи інший навчальний період;

підсумку тижневих заліків;

системи залікових годин: індекс успішності при цьому визначається перемножуванням оцінок за кожний пройдений курс на кількість залікових годин.

На практиці, як правило, використовують двоступеневу систему заліку засвоєного індивідом матеріалу:

1) у формі диференційованої оцінки за результатами кожного поопераційного контролю в межах конкретного навчального предмета. Предмет уважається засвоєним, якщо досягнутий індивідом рейтинг перевищує встановлене порогове значення;

2) у формі залікових одиниць, кількість яких залежить від обсягу викладання навчального предмета. Ці максимальні оцінки кожного навчального предмета визначаються при складанні навчального плану і в процесі навчання присвоюються кожному індивіду з відповідним поправочним коефіцієнтом, ураховуючи успіх (рівень) засвоєння ним певної навчальної дисципліни у відповідному проміжку часу. Обчислений у такий спосіб рейтинг зростає відповідно до зарахування дисциплін, а в разі необхідності може бути підвищений індивідом лише за рахунок вивчення додаткових на­вчальних предметів із числа дисциплін за вибором.

Існують загальні вимоги рейтингової системи та її функ­ціонування:

кожна навчальна дисципліна і робота індивіда з її опанування оцінюються в залікових одиницях, сумою яких визначається рейтинг;

обов’язково ведеться облік поточної роботи індивіда, який потім відбивається в підсумковій оцінці (у залікових одиницях);

обов’язково враховуються особливості викладання різних предметів (складність, значення відповідної дисципліни в навчальному плані). Цей показник називають вагомим коефіцієнтом, або множником складності;

навчальний рейтинг індивіда за чверть, семестр або за рік визначається як середньоарифметичне від рейтингу з кожної дисципліни.