Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Консультації як одна із важливих форм навчального процесу знаходиться в безпосередній взаємодії з іншими формами роботи. Консультацію розглядають як спосіб взаємодії суб’єктів навчання. Саме консультації відкривають додаткові можливості для вивчення кожної людини, її інтересів, потенціалу, рівня підготовки, ставлення до предмету, що вивчається, логіки мислення тощо.

У контексті розвитку Болонського процесу, коли розширюються межі самостійної роботи, консультація стає невід’ємною частиною навчального процесу. Консультації за своїм характером досить різноманітні: групові (вступні, тематичні, передекзаменаційні), індивідуальні (консультації-співбесіди, консультації-відпрацювання). Тематична спрямованість консультації формується з урахуванням потреб і бажань індивідів, які виявили слабкі знання, або які бажають поглибити знання з певних тем, розділів. Тематична консультація не повинна дублювати прочитаної лекції. Вона вміщує розкриття найбільш складних питань, рекомендацій щодо організації самостійної роботи з ними, а також передбачає з’ясування питань матеріалу, що засвоюється (постановка контрольних питань, колективне обговорення й уточнення тем, формулювання висновків, позицій тощо). Доцільно звертати увагу на проведення групових тематичних консультацій з програмних питань курсу, що виносяться на самостійне вивчення, або які є базовими.

Ефективність консультації залежить також від підготовки суб’єктів навчання, специфіки предмета, теми, мети, чіткості визначених питань, їх актуальності. Якість консультації посилюється, якщо запрошуються спеціалісти з «важких» питань, використовується наочність, нормативні документи, різноманітні питання за формою завдання, характером, підходами до визначення, тлумачення; створюється дружня, довірлива атмосфера, визначається чіткий план консультацій тощо.

Питання для групових консультацій складаються на основі типових помилок і утруднень, з якими можуть зустрітися на практиці суб’єкти навчання. Крім того, групові консультації проводять у випадках, коли необхідно більш детально розглянути практичні питання, які були не досить або зовсім не висвітлені в лекціях або під час проведення інших видів занять; з метою здійснення допомоги в самостійній роботі: при підготовці до написання рефератів, випускних робіт; вивчення курсів, розділів, інструкцій, положень тощо.

Лабораторні роботи (заняття) інтегрують теоретико-методологічні знання, практичні уміння і навички тих, хто навчається. Термін «лабораторія» походить від латинського слова «labor — праця, робота». Його зміст з давніх часів пов’язано з використанням розумових і фізичних зусиль для розв’язання наукових та життєвих завдань.

Ознаками лабораторного заняття є наявність місця, де знаходиться необхідна література, посібники, довідники, апаратура тощо; можливість особистості працювати тривалий час, щоб вона могла зануритися у виконання завдання; присутність консультантів (лаборантів, асистентів). Лабораторні роботи мають яскраво виражену специфіку в залежності від навчальної спеціальності. Тому лабораторні заняття вимагають певних рекомендацій як загальнопедагогічних, так і предметних.

Лабораторні роботи з усіх предметів передбачають індивідуальну та групову організацію діяльності, яка стимулює особистість до подальшої поглибленої самостійної роботи, активізує його розумову діяльність, озброюючи методами практичної роботи; застосування різноманітних вправ, за допомогою яких формуються конкретні вміння й навички.

Конференція проводиться в межах окремої групи, класу, курсу. На стадії підготовки до конференції суб’єкти навчання самостійно обирають тему доповіді, виконують невеликі дослідження і готуються до виступу з самостійно отриманими результатами. Після виступів слухачі ставлять запитання, висловлюють критичні судження, доповнюють. Наприкінці конференції головуючий підводить підсумки, робить узагальнення, оцінює роботу доповідачів і тих, хто найбільш активно, творчо брав участь у роботі.

Особлива увага приділяється роботам, у яких доповідачі отримали власні дані, а не тільки навели інформацію з літературних джерел. Конференції за умови чіткої їх організації дають можливість особистості не тільки закріпляти, систематизувати знання, зіставляти різні точки зору, а й відстоювати свої позиції у вільній дискусії.

Практичні заняття як форма організації навчально-пізнавальної діяльності суб’єктів навчання тісно пов’язані з лекційними й семінарськими заняттями і є їх прямим продовженням. Мета й завдання практичних занять полягають у перевірці теоретичних знань на практиці, у доведенні необхідності взаємозв’язку теорії і практики для оволодіння майбутньою професійною діяльністю. Цьому сприяє наявність більш тісного контакту між суб’єктами навчання, ніж при інших формах навчання.

На практичних заняттях більш доцільними є проведення ділових і педагогічних ігор, тренінгів, вправ, виконання творчих самостійних завдань з обов’язковим їх обговоренням в аудиторії.

Колоквіум. Слово «колоквіум» походить від латинського colloguium — розмова, бесіда. Це одна з форм бесіди суб’єктів навчання для встановлення рівня й якості знань. Колоквіум виконує контрольно-навчальну, стимулювальну функції. Його значення посилюється тоді, коли предмет читається 2—3 семестри, а підсумковий контроль один. Колоквіум можна призначати замість семінару, практичного заняття, а також додатково.

Форми організації навчання — це способи організації педагогічного процесу для розв’язання тих чи інших педагогічних завдань.

Лекція— усне, послідовне, систематичне викладання змісту науки, навчального предмету, певної теми і його запис.

Семінар — особлива форма занять з певної теми, предмета, при якій викладач має можливість перевірки у різних формах якості засвоєння студентами відповідного мате­ріалу.

1. У чому полягає специфіка лекції, її особливі можливості?

2. Визначте роль і призначення сучасної лекції.

3. У чому різниця «живої» лекції від лекції телевізійної?

4. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що семінар — більш складна форма для того, хто навчає, ніж лекція? Свою думку довести.

5. У чому причина «довголіття» лекції?