Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

б) семінар, що передбачає глибоке, ґрунтовне відпрацювання окремих найбільш важливих і типових у методологічному відношенні тем курсу або навіть однієї теми;

в) семінар дослідницького типу за тематикою з окремих проблем науки для поглибленої їх розробки.

За дидактичною метою семінари поділяються на заняття із уведення до теми; планування її вивчення; дослідження фундаментальних освітніх об’єктів; організацію захисту освітніх результатів; із поглиблення, узагальнення і систематизації знань; контрольні і залікові семінари, аналітичні семінари.

За способом і характером проведення розрізняють семінари вступні, оглядові, пошукові, індивідуальні, групові, семінари-проекти, семінари розв’язання задач, «круглі столи», «мозкові атаки», семінари — ділові ігри.

За домінантною формою комунікації суб’єктів навчання семінари поділяють на евристичні, індивідуальні, групові, колективні, індивідуально-колективні.

Підвищенню ефективності проведення семінарів можуть сприяти просемінари як форма заняття, що попереджає і підготовлює тих, хто навчається, до семінару. Мета просемінарів — ознайомлення їх зі специфікою самостійної роботи, літературою, першоджерелами, методикою роботи з ними, а також підготовка рефератів за певною тематикою, їх читання й обговорення.

Спецсемінари об’єднують тих, хто навчається і цікавиться певною темою з конкретного навчального предмету. Мета спецсемінару — розширити й поглибити сферу навчально-наукового пізнання з конкретної проблеми, заохотити до дослідницької роботи, розвинути мислення і творчу складову особистості. На спецсемінарах використовують переважно евристичні методи навчання із застосуванням великої кількості літератури для самостійного вивчення; обговорення повідомлень суб’єктів навчання, оцінку результатів їх самостійних наукових пошуків з проблематики спецсемінару.

Практикуми. Як форма організації навчання передбачає самостійне виконання практичних й лабораторних робіт. Практикуми проводяться після вивчення значних розділів навчальних курсів, а також можуть попереджувати їх ви­вчення, створюючи дослідно-експериментальний образ теоретичного матеріалу, що буде вивчатися.

Для проведення практикуму група поділяється на невеликі підгрупи, які працюють за конкретним планом. Проведенню практикуму передують вступні лекції й інструктивні заняття, що забезпечує ефективність внутрішньо-групової диференціації діяльності тих, хто навчається. Алгоритмічне виконання роботи не виключає їх творчого і дослідницького рівнів: перевірку наукової достовірності певних закономірностей, теоретичних положень, вимірювання сталих величин, проведення хімічних дослідів, графічних робіт тощо.

Орієнтовна структура проведення практикуму така: повідомлення суб’єктом викладання теми і цілей практикуму; актуалізація опорних знань суб’єктів навчання; мотивація їх навчальної діяльності, знайомство з інструкцією; підбір необхідного знаряддя і матеріалів; виконання роботи; складання звіту; обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів; захист результатів; рефлексія діяльності.

Навчальна екскурсія — це форма організації навчання в умовах природного ландшафту, виробництва, музею, виставки з метою спостереження і вивчення суб’єктами навчання різних об’єктів і явищ.

Завдання екскурсії: розвиток здібностей особистості діяти з пізнавальної позиції у довкіллі; оволодіння уміннями безпосередньо сприймати і вивчати життєві явища, процеси; формування емоційних якостей (почуття прекрасного, радості пізнання, бажання бути корисним суспільству). Екс­курсії також сприяють усвідомленню взаємозв’язку явищ і законів, формуванню вмінь застосовувати їх на практиці.

За своїм змістом екскурсії можуть бути тематичними та оглядовими. Тематичні екскурсії проводять у зв’язку із вивченням однієї або декількох взаємопов’язаних тем на­вчального курсу.

Комплексні (оглядові) екскурсії охоплюють взаємопо­в’язані теми двох або декількох навчальних предметів.

За змістом у навчальному процесі розрізняють вступні, супроводжувальні, підсумкові екскурсії.

Вступні екскурсії проводяться для того, щоб ознайомити суб’єктів навчання з новим для них навчальним курсом або розділом. На таких екскурсіях вони отримують наочні уявлення і практичний досвід, необхідні для постановки цілей вивчення розділу.

Супроводжувальні екскурсії покликані забезпечити більш глибоке і наочне розуміння теми, що вивчається, проблематику й практичне значення теоретичного матеріалу.

Заключна екскурсія проводиться після вивчення розділу програми з метою узагальнення і систематизації матеріалу, виявлення його зв’язку з реальними процесами і явищами.

Підготовка екскурсії полягає в попередньому вивченні об’єкта, виявленні його освітніх можливостей, визначенні мети, завдань, типу й структури екскурсії; підготовці питань і завдань, підборі джерел інформації, виборі оптимального поєднання методів і прийомів навчання, складанні плану екскурсії, визначенні маршруту руху; підготовці додаткової наочності і необхідного знаряддя; проведенні організаційної бесіди із суб’єктами навчання.

Ефективність екскурсій залежить від чіткості планування, організації, а також регулярності їх проведення й обо­в’язково контролю.