Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

принцип єдності навчання і виховання особистості професіонала.

Педагогічні технології контекстного навчання визначаються принципами, цілями навчання, змістом програм, умов, у яких відбувається освітній процес (очне чи дистанційне навчання, наявність комп’ютерів, аудіовізуальних технічних засобів тощо); контингентом тих, хто навчається, їхньою професійною підготовкою; особистістю того, хто навчає.

У контекстному навчанні визначено три базові форми діяльності індивіда:

навчальна діяльність академічного типу, класичним прикладом якої є інформаційна лекція;

квазіпрофесійна діяльність, прикладом якої є ділова гра;

навчально-професійна діяльність, у якій індивід виконує реальні дослідницькі або практичні функції, наприклад, виробнича практика.

Як проміжні виступають конкретні форми навчання особистості, які забезпечують перехід від одної базової форми діяльності до іншої. Це проблемні лекції, семінари-дискусії, групові лабораторно-практичні заняття, аналіз конкретних виробничих ситуацій, спецкурси тощо.

Особистісно-орієнтоване навчання виходить із визнання індивідуальності кожної людини, її самобутності, самоцінності неповторного суб’єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій і має на меті забезпечення розвитку і саморозвитку особистості, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

Реалізація особистісно-орієнтованого навчання спира­ється на навчання як індивідуальну діяльність суб’єкта, її корекцію і педагогічну підтримку. Завдання того, хто навчає, полягає в допомозі кожному розкривати свої пізна­вальні можливості, визначати педагогічні умови, необхідні для їх задоволення.

Цьому сприяє:

1. Позиція суб’єкта викладання як консультанта, який здійснює педагогічну розвивальну допомогу інди­віду.

2. Створення умов для дидактичного вибору як певних активних дій людини, спрямованих на визначення переваг однієї з альтернатив: у використанні навчального матеріалу різного за змістом, видом, формою; у виборі способів виконання навчальних завдань, що сприяє зниженню емоційного напруження, тому що суб’єкт не боїться зробити помилку у своїх діях; у використанні індивідуальних програм навчання.

3. Створення вільної атмосфери, яка характеризується тим, що ті, хто навчаються, не бояться робити помилки, вільно обговорюють проблеми, висловлюючи свої особисті думки, підходи, взаємодіють у навчанні один з одним, звертаються за допомогою і підтримкою до більш досвідченого колеги.

4. Створення умов для творчості в самостійній діяльності, виявлення особистістю пізнавальної активності, чому сприяє використання діалогічних методів навчання, імітаційно-рольових ігор, заохочення прагнень знаходити свої способи діяльності, аналізувати способи праці інших тощо.

5. Постійна увага того, хто навчає, до аналізу й оцінки індивідуальних способів навчальної роботи, яка спонукає людину до усвідомлення не лише результату, а й процесу своєї роботи. Важливо, щоб суб’єкти навчання могли розповісти, що вони робили на занятті, як організовували свою працю, які способи діяльності використовували, чим їм більше всього сподобалось займатися тощо.

Стимулювання до самооцінки є основою для самоосвіти, саморозвитку, самовираження в навчанні.

6. Спрямованість роботи суб’єкта викладання на мож­ливості кожного суб’єкта навчання, у процесі освіти визначення його особистісного (пізнавального) розвитку, розробка індивідуальної корекційної програми навчання з опорою, спрямованою перш за все, на успіх у досягненні позитивних навчальних результатів.

Позитивним є те, що особистісно-орієнтоване навчання вимагає уваги до внутрішнього світу людини, її розвитку. Але не слід перебільшувати її можливості в реалізації по­ставлених гуманних завдань, тому що неможливо повністю визначати зміст, методи, форми навчання лише на основі інтересів особистості.

До ключових проблем педагогіки належить і питання формування активності особистості в навчанні, тому що саме в розв’язанні цього питання «як у фокусі, тісно переплітаються ті соціальні, психологічні і педагогічні вимоги, котрі пред’являються до формування особистості». Суспільство не може повноцінно функціонувати в умовах науково-технічного прогресу без активності людини, яка є джерелом наукового і соціального прогресу.

Актуальність проблеми пов’язана із розвитком демократії в державі, що вимагає компетентності людей, які залучаються до керівництва державою. Пізнавальна активність особистості виступає також як засіб задоволення її духовних потреб, інтересів, самовираження та самореалізації. Одночасно вона є важливою умовою удосконалення навчально-виховного процесу, тому що: