Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

спонукально-мотиваційний етап;

етап первинного засвоєння теоретичного матеріалу;

етап самостійної проблемно-пошукової роботи індивіда з осмислення і поглиблення теоретичних знань;

етап формування і розвитку репродуктивних і пошукових умінь, навичок, способів діяльності;

етап виконання самостійних робіт завершеного характеру для формування пошукових, креативних, рефлексивних здібностей і вмінь;

етап систематизації провідних знань і вмінь, світо­глядних ідей;

етап самостійної творчої роботи (за вибором індивіда теми і складності роботи);

контрольно-узагальнювальний етап.

Позитивним у модульному навчанні є чіткість у структуруванні курсу; індивідуальний підхід до навчання особистості (врахування інтересів, потреб, можливість вибору змісту, форм, методів навчання); формування самостійності, умінь самоконтролю і самооцінки; відповідальність за свій вибір; накопичуваний принцип оцінювання роботи індивіда; розширення освітніх послуг тощо. Проте розв’язання питань модульного навчання, підвищення його ефективності вимагає високої методологічної і методично-педагогічної підготовки того, хто навчає.

До недоліків цього виду навчання відносять трудоміст­кість підготовчого етапу, складний процес накопичення оцінок.

Ідея застосування комп’ютера як засобу навчання (ком­п’ютерне навчання) виникло в 50-ті рр. XX ст. у межах програмованого навчання. Комп’ютерне навчання у вузькому значенні передбачає застосування комп’ютера як засобу на­вчання, у широкому — застосування комп’ютера в навчальному процесі з різною метою (комп’ютеризація навчання). Основна мета навчання — підготувати особистість до життя в інформатизованому суспільстві, підвищити ефективність навчання шляхом упровадження засобів інформатизації.

Існують такі основні напрями комп’ютеризації (інформатизації) навчання:

вивчення комп’ютера як електронної обчислювальної машини (ЕОМ), щоб забезпечити комп’ютерну грамотність тих, хто навчається (знання про можливості ЕОМ, застосування її в різних сферах виробництва, культури, освіти тощо);

оволодіння способами використання комп’ютера в на­вчальній діяльності, тобто технологією ком­п’ютерного навчання, що включає розробку навчальних програм.

Комп’ютерні навчальні програми можуть бути навчальними, тренувальними, контролюючими, імітаційними, моделюючими, ігровими (гра як засіб навчання).

При розробці навчальних програм важливо уникати монотонності, враховувати необхідність змінювати характер пізнавальної діяльності (упізнавання, відтворення, застосування, творче використання); давати можливість успішно працювати і сильним, і середнім, і слабким; ураховувати фактор пам’яті; додержуватись основних дидактичних прин­ципів (науковості, доступності, систематичності, зв’язку теорії з практикою, активності, наочності, індивідуального підходу, міцності засвоєння знань). Необхідно також дотримуватися ергономічних вимог: зручної для роботи форми викладення матеріалу, розташування інформації на екрані, чіткості завдань, коментарів, пояснень тощо.

Значення комп’ютерного навчання в тому, що воно:

вносить значні зміни в пізнавальну діяльність індивіда, який звільняється від шаблонної, рутинної розумової діяльності, переключаючи її на машину. Він має можливість, навіть не звертаючись до суб’єкта викладання, одержати необхідну інформацію, у тому числі й ту, що стосується способів вирішення самостійно поставлених конкретних завдань;

веде до створення сприятливого для навчання психологічного клімату, бо індивід позбавляється страху допустити помилку, усвідомлюючи, що комп’ютер її виправить, і це не викличе негативної реакції того, хто навчає. Він одержує можливість побачити результати своїх дій, що спонукає до рефлексії;

дає можливість залучити індивіда до дослідницької роботи, розвиває творче ставлення до пізнання природи, суспільства, світу;