Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Уже в ХІХ ст. почав поширюватися інший метод навчання — спостереження, хоча про нього писав і Я. Коменський, закликаючи до пізнання самих предметів не шляхом слова усного чи із друкованого, чужого опису, спостереження, а, як відзначав Я. А. Коменський, із землі, з неба, дубів, буків та ін.

У ХХ ст. переважно використовувалися методи: акроаматичний (лекційний, грец. akroama — «лекція»), еротематичний (запитальний, грец. erotema — «питання»), включаючи катехізисні й евристичні запитання.

Особлива увага приділялася евристиці (грец. heurisko — «знаходжу»), проте практика доводила, що евристика дійсно забезпечує розвиток активності, самостійності, але вона вимагає багато часу для отримання результатів.

У такій ситуації викликала інтерес теорія Дж. Дьюї, який пропонував навчання шляхом реалізації практичної діяльності.

Питання пошуків адекватних поставленим завданням методів навчання продовжується і в ХХІ ст., але в сучасній науці поки що немає чітко визначеного поняття «метод навчання». М. Пістрак у 30-ті рр. ХХ ст. так характеризував методи: «Методом навчання в найзагальнішому розумінні слова ми називаємо спосіб передачі знань і розвитку в учнів умінь і навичок. Методи навчання — це знаряддя в руках вчителя, це спосіб його дії по відношенню до учня і способи роботи учня під керівництвом вчителя».

П. Шимбарьов розглядав метод навчання «як шлях, за допомогою якого вчитель організує, спрямовує і керує роботою учнів щодо оволодіння ними основами наук».

У цих визначеннях підкреслювалася провідна роль викладача в навчальному процесі.

У педагогічній літературі 40—50-х рр. ХХ ст. поняття «метод навчання» визначалось як той засіб або той шлях, за допомогою якого педагог, спираючись на свідомість і активність тих, хто навчається, озброює їх знаннями, уміннями і навичками.

У деяких працях при визначенні поняття «методи на­вчання» враховувалась не тільки діяльність педагога, але і діяльність тих, хто навчається. З цих посилок виходили М. Верзилін, Б. Райков, Б. Єсипов, М. Гончаров, М. Данилов, Є. Голант. Ця точка зору отримала подальший розвиток і стала провідною в середині 60-х рр. ХХ ст. Було поставлено питання про множинність методів і недопущення універсалізації того або іншого з них. Значну увагу було приділено вербальним методам.

Додаток Б

Класифікації методів навчання

У розробці теорії методів навчання важливе місце належить питанню бінарного підходу до їх визначення і класифікації. Класифікація методів навчання на бінарній основі була розроблена М. Левіною, М. Махмутовим. Вона будувалася за принципом поділу методів на методи викладання і методи навчання, що розглядалися в сукупності.

І. Ф. Харламов визначає п’ять груп методів навчання:

метод усного викладання знань педагогом і активізації пізнавальної діяльності учнів — розповідь, пояснення, лекція, бесіда, метод ілюстрації й демонстрації;

методи закріплення навчального матеріалу: бесіда, робота з підручником;

методи самостійної роботи учнів, спрямовані на осмислення й засвоєння нового матеріалу: робота з підручником, лабораторні роботи;

методи навчальної роботи з використання знань на практиці й вироблення умінь і навичок: вправи, лабораторні заняття;

методи перевірки й оцінки знань, умінь, навичок школярів: спостереження за роботою учнів, усне опитування, контрольні роботи, програмований контроль, перевірка домашніх завдань тощо.

У дидактичній науці існують й інші підходи до визначення і класифікації методів навчання:

за категоріями теорії пізнання (дедуктивний і продуктивний, чуттєвий і абстрактний, теоретичний і практичний);