Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

за розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція);

за дидактичними функціями (методи первісного засвоєння, узагальнення засвоєного, контролю і перевірки);

за основними позиціями і дидактичними принципами (методи зв’язку навчання з життям, методи наочності тощо);

за формами організації процесу навчання (екскурсії, методи навчання на виробництві);

за ступенем активності учнів — методи активні й пасивні.

В. Оконь визначає чотири групи методів:

методи засвоєння знань, в основі яких пізнавальна активність репродуктивного характеру;

методи самостійного оволодіння знаннями (методи проблемного навчання, що ґрунтуються на творчій пізнавальній активності);

оцінні експонувальні методи з переживанням емоційно-художньої активності;

практичні методи, що характеризуються практично-технічною спрямованістю, змінюють довкілля або створюють його нові форми.

З наведеного видно, що майже в кожного з підходів своя система класифікації, але жодна з них не охоплює всі аспекти навчання.

Тому безперечної в логічному відношенні, достатньо обґрунтованої і тому загальновизнаної класифікації методів навчання створити ще не вдалося.

Проблема методів навчання належить до тих проблем, які одразу не піддаються розв’язанню. Її не можна вважати остаточно вирішеною і тепер, про що свідчить численність різних точок зору на номенклатуру і принципи класифікації методів.

2.5. Види навчання

Результативність навчання залежить від його чіткої організації, визначення структури, змісту, застосування методів, форм. У сукупності ці компоненти відображують також концепції навчання. Свідоме орієнтування на ту чи іншу концепцію визначає вибір виду навчання чи обґрунтованого їх сполучення.

В основі догматичного навчання лежить спосіб вивчення фактів і явищ дійсності як певних незмінних положень (догм) без урахування практики, досвіду людини. Такий вид навчання склався в школах Середньовіччя, коли догми релігії не допускали будь-якої самостійності мислення, й вимагали пасивного засвоєння всього, що пропонував викладач. Тобто суть навчання зводилась до того, щоб зміст усіх навчальних предметів завчався напам’ять. Догматичне на­вчання привчало до механічного відтворення готових фраз, цитат, чужих думок, що певною мірою сприяло розвитку механічної пам’яті, а не інтелектуальних можливостей особистості й самостійності, породжуючи негативне ставлення до пізнання.

У надрах догматичного навчання склався інший, більш досконалий вид навчання — пояснювальний, головне призначення якого полягало в тому, щоб забезпечити засвоєння суб’єктами навчання системи наукових знань, оволодіння міцними вміннями і навичками. При цьому їм не просто повідомлялися готові знання, а їх пояснювали, обґрунтовували, коментували. У такий спосіб здійснювалося не механічне запам’ятовування, а відбувалося розуміння суті, що вимагало розумової діяльності індивіда. Цей вид навчання обов’язково вимагав застосування знань на практиці. Тому вагоме місце у навчанні посідали виконання самостійних робіт, рішення задач, вправ, здійснення перекладів, складання графіків, таблиць. Проте достатньо великий відсоток завдань виконувався за готовим зразком.

Пояснювальне навчання обов’язково передбачає сприйняття матеріалу, осмислення сприйнятого, практичні вправи, закріплення знань, застосування знань, самоконтроль і контроль, повторення вивченого. Позитивним у цьому виді навчання є: прискорений характер засвоєння знань, швидкість формування вмінь, керованість процесом засвоєння. Недоліки полягають у тому, що недостатньо реалізується розвивальна функція навчання, діяльність його суб’єктів, має репродуктивний характер.

Розвиток науки, техніки, виробництва постійно вимагає підготовки особистості, яка вирізняється активністю, самостійністю, творчими здібностями. Найбільш відповідає цим потребам проблемне навчання.

Основними завданнями проблемного навчання є розвиток мислення, здібностей особистості, її творчих умінь, виховання активної творчої особистості, яка вміє бачити, ставити й вирішувати нестандартні проблеми, засвоєння нею знань, які самостійно здобуті в ході активної пізнавальної діяльності.