Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Групу методів навчання складають виконавчий, репродуктивний (відтворювальний), практичний, частково-пошуковий, пошуковий.

Якщо розглядати методи навчання як логічний шлях на­вчальної роботи, то можна назвати такі методи:

аналітичний — передбачає розумовий або практичний розклад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак (їх аналіз);

синтетичний — вимагає об’єднання частин і аналіз цілого (синтез);

індуктивний (узагальнення емпіричного матеріалу й забезпечення логічного переходу від окремого знання до загального);

дедуктивний (логічний перехід від загального знання до окремого);

метод аналогій (висновок на основі уподобання по­одиноких подій, явищ);

метод отримання вивідних знань через умовивід, що дає змогу одержувати нові знання на основі раніше здобутих або певної конкретної інформації.

Беручи до уваги підходи до класифікації методів на­вчання, Ю. К. Бабанський виокремлює три основні групи методів:

1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності: словесні, наочні, практичні (аспект передачі та сприйняття навчальної інформації); індуктивні й дедуктивні (логічний аспект); пояснювально-репродуктивні й інформативно-пошукові (аспект характеру пізнавальної діяльності); самостійна робота й робота під керівництвом викладача (аспект управління на­вчанням учня).

2. Методи стимулювання і мотивації: гра, диспут, вимоги, переконання, заохочення, покарання.

3. Методи контролю і самоконтролю в навчанні: усний, письмовий, лабораторний, програмований, машинний тощо.

Особливий інтерес у класифікації Ю. Бабанського викликає група методів стимулювання і мотивації. Навчальна діяльність суб’єктів більш ефективна, якщо вони мають стійкі, глибокі мотиви, що викликають бажання діяти активно, долати труднощі. У групі методів стимулювання й мотивації визначають такі підгрупи: методи емоційного стимулювання та розвитку пізнавального інтересу, головним завданням яких є забезпечення позитивних емоцій у ставленні до навчання, його змісту, форм, методів здійснення. Цьому сприяє гра, що характеризується творчою активністю, у якій моделюється діяльність, відбувається імітація реальних дій. Вона дозволяє задовольняти певною мірою індивідуальні потреби, інтереси, одночасно полегшує адаптацію особистості в реальних умовах, сприяє підвищенню для неї значущості навчального матеріалу, формуванню позитивної мотивації, творчого мислення. Гра одночасно реалізує різні функції навчання: гностичну (оволодіння знаннями), розвивальну (розвиток мислення, умінь, навичок), спеціально-психологічну (оволодіння комунікативними якостями), мотиваційну, організаційну, креативну, діагностичну тощо.

У педагогічній літературі представлені різні види ігор:

симуляційні (від лат. simulation — копіювання, ідентичність), які спрямовані на відтворення певних дій, якостей;

інсценування (метод драматизації), який знаходить широке застосування переважно при вивченні дисциплін гуманітарного циклу, дозволяє успішно розвивати творчі здібності, уяву, активність і самостійність суб’єктів навчання. Метод засновано на виконанні суб’єктом ролі у визначеній ігровій ситуації, коли він створює образ героя, який жив колись або живе зараз, роль героя в художній літературі або вигаданого героя, персонажа, історичного діяча. Метод драматизації може набувати форми монологу, діалогу, дискусії на певну тему, відтворення подій (розповідь про героя від імені інших героїв; засідання військової ради (із розповіді про історію держави; супротивники за столом переговорів тощо);

гра-генерація ідей, яка близька до «мозкової атаки» або «мозкового штурму», розрахована на розв’язання складних конструкторських, технологічних, організаційних завдань групою;

ділова гра, що передбачає створення ситуацій вибору і прийняття рішення, у якій відтворюються умови конкретної професійної діяльності, тобто це модель відрізку майбутньої діяльності спеціаліста; різновидами ділових ігор слугують ситуативно-рольові, що включають аналіз конкретних ситуацій та їх рольове програвання; конструктивно-рольові, проблемно-рольові, дискусійні, спрямовані на формування умінь, навичок прийняття й ефективного виконання ділових ролей, навчання взаємодії, продуктивному співробітництву, участь у виробленні колективних рішень;

творчі ігри, мета яких — колективна творчість, створення технічних, художніх, дослідних проектів, що сприяє розвитку творчого потенціалу, настирливості, відповідальності особистості.

При оцінюванні діяльності кожного учасника гри враховується: прийняття ним правильного рішення, аргументованість, об’єктивна оцінка дій інших учасників гри, ініціативність, уміння планувати свою діяльність, чіткість у визначенні завдань, оригінальність, виявлення творчості.