Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Серед словесних методів важливе місце належить лекції як способу викладу (логічно стрункого, систематизованого, послідовного тощо) об’ємного теоретичного матеріалу для забезпечення свідомого сприймання й засвоєння наукової інформації суб’єктами навчання. Лекція має на меті давати систематизовані наукові знання з дисципліни, розкривати стан і перспективи розвитку відповідних галузей науки, техніки, стимулювати тих, хто навчаються, до самоосвіти. Останнім часом висловлюється думка про те, що лекція привчає до пасивного сприйняття чужих думок, певною мірою гальмує розвиток самостійності особистості, не відповідає вимогам принципу індивідуалізації навчання тощо.

Проте досвід навчання доводить, що відмова від лекції знижує науковий рівень підготовки, а в окремих ситуаціях її не можна замінити іншим методом, а саме: коли відсутні підручники або їх дуже мало, лекція стає основним джерелом інформації; якщо новий матеріал з конкретної теми не знайшов відбиття в чинних підручниках, посібниках або окремі розділи в сучасних умовах інформаційного прогресу застаріли; у тих випадках, коли окремі теми, викладені в підручниках, особливо складні для самостійного вивчення; коли з основних проблем курсу існують суперечливі погляди, теорії.

Ефективність лекції залежить від чіткого визначення мети, завдань викладу того, що необхідно засвоїти індивіду, складання плану лекції, забезпечення логічності викладу, виділення стрижневих питань тощо; стимулювання позитивної мотивації пізнавальної діяльності тих, хто навчається; забезпечення їхнього інтересу до процесу пізнання, чому сприяє цікавий початок лекції; змістовність, новизна матеріалу, відмінність його від викладу в підручниках; наведення прикладів, опора на життєвий досвід особистості; проблемний виклад матеріалу; складання плану-конспекту, що забезпечує концентрацію уваги, збільшення можливостей для запам’ятовування; використання елементів цікавості, риторичних запитань; реалізація принципів дидактики: науковості, систематичності, системності, доступності нарощуваних труднощів, наочності. Крім того, важливим є забезпечення доброзичливих стосунків між суб’єктами навчання, чому сприяє емоційність суб’єкта викладання, його впевненість, ставлення до предмета, вміння підтримувати дисципліну, форма викладу, мова (відсутність слів-паразитів, штампів, простота, стислість, темп, різноманітність шляхів доведення основних положень), повага до суб’єктів навчання.

Лекції обов’язково мають етапи підготовки: попередню підготовку, оформлення лекції, підготовку до викладу тексту лекції, заключний етап.

Лекції, як правило, складаються із трьох частин: вступу, викладу основного матеріалу, висновків. У вступі визначається тема, план, мета лекції. Важливо вже на цьому етапі зацікавити аудиторію, пов’язати її з попереднім заняттям. Основна частина розкриває наукові положення, теорії. Висновки і рекомендації логічно завершують вивчення питань лекції.

Проте різні види лекцій мають свої структурні особливості.

Вступна лекція включає визначення суті тієї чи іншої навчальної дисципліни; її мету і завдання; зв’язок з іншими курсами; короткі історичні відомості про галузь знань, роль зарубіжних і вітчизняних учених у розвитку науки; основні поняття, проблеми науки; методику вивчення навчальної дисципліни, розподіл часу на вивчення тем; основну і допоміжну навчальну й методичну літературу; розкриття особливостей самостійної роботи тих, хто навчається, участь у науково-дослідній роботі; здійснення контролю за ви­вченням курсу.

Заключна лекція має на меті узагальнення основних положень курсу в цілому, розкриття перспектив подальшого розвитку науки. Тому включає загальний огляд основних тем курсу, висновки, узагальнення; розкриття сучасного стану проблем даної галузі науки, її досягнень; питання подальшого розвитку науки.

Установча лекція має оглядовий характер, не передбачає повного і систематичного викладу матеріалу програми, характеризується значною концентрацією матеріалу щодо джерел вивчення курсу.

Проблемна лекція. Якщо в традиційній лекції суб’єкт викладання пояснює, ілюструє, наводить приклади, то проблемна передбачає перш за все аналіз явищ, процесів, науковий пошук істини. З цією метою суб’єкт викладання аналізує і відбирає ключові питання матеріалу як логічної основи курсу, створює проблемні ситуації й розв’язує їх разом із суб’єктами навчання. В останніх розвиваються самостійність мислення, творчі здібності, тобто розв’язання проблем виступає своєрідним засобом розвитку інтелекту, інтересу до змісту, посилюючи професійну компетентність майбутнього спеціаліста.

Лекція-консультація:

заняття починається вступним словом, у якому той, хто навчає, звертає увагу слухачів на низку проблем, пов’язаних з практикою застосування того чи іншого положення, пропонує ставити запитання. Задаючи запитання (близько 50 % навчального часу), суб’єкти навчання мають можливість дискутувати, обмінюватися думками, після чого лекція завершується заключним словом;

за декілька днів до заняття лектор збирає питання слухачів у письмовій формі. У першій частині лекції він відповідає на запитання, у другій — дає можливість обмінятися думками і завершує заняття проблемними висновками;

слухачі заздалегідь одержують матеріали до заняття (текст лекції, книги, брошури тощо), які вони мають засвоїти і підготувати свої запитання лектору. Заняття має форму відповідей на запитання і обміну думками. Закінчується узагальненими висновками лектора;

заняття проводиться у формі групової консультації, у якій беруть участь декілька кваліфікованих спеціалістів у певній галузі науки і практики.

Лекція-конференція передбачає систему доповідей (5—7 хвилин) суб’єктів навчання, які розкривають той чи інший аспект проблеми. Лектор оцінює їхню самостійну роботу, доповнює, уточнює представлену інформацію, формулює висновки.

Лекція-прес-конференція. Лектор називає тему лекції, про­сить слухачів письмово поставити йому запитання з цієї теми, які класифікуються ним. Відповідь на запитання відбувається у контексті викладення тексту лекції.

Лекція-візуалізація виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності, що не тільки сприяє більш успішному сприйняттю і запам’ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє глибше проникнути в суть явищ, що пізнаються. Візуалізована лекція репрезентує усну інформацію, перетворену у візуальну форму. Підготовка такої лекції полягає в реконструюванні змісту лекції або її частини у візуальну форму для подання через ТЗН або слайди, малюнки, схеми тощо. Читання такої лекції полягає в розгорнутому коментуванні підготовлених візуальних матеріалів, які забезпечують систематизацію знань; засвоєння нової інформації, створення і розв’язання проблемних ситуацій, демонстрацію різних способів візуалізації. Головне утруднення при проведенні такої лекції — підготовка, розробка візуальних засобів і режисура процесу читання лекції. Для такої лекції підходить не будь-який матеріал і не будь-яка навчальна дисципліна. Але елементи такої лекції можливо й доцільно використовувати при читанні будь-якого предмета.

Лекція-бесіда передбачає максимальне включення індивіда в процес оволодіння необхідними знаннями, вміннями:

а) випереджальна бесіда — лектор сам складає й пропонує слухачам запитання з нової для них теми. Проводиться аналіз, обговорення відповідей. Лектор дає пояснення, доповнює відповіді, говорить про допущені помилки;