Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

б) бесіда-дискусія — лектор організує вільний обмін думками з питань, які можна розкривати з різних сторін, що передбачають різні судження.

На різних етапах лекції доцільно використовувати такі методи, як пояснення, розповідь.Пояснення —це монологічний доказовий виклад матеріалу (закону, правила, теореми, аналізу явища природи, історичної події, особливостей художнього твору). Воно використовується і як самостійний метод навчання на практичних, семінарсько-практичних заняттях і як складник лекції, що розвиває логічне мислення суб’єктів навчання, формує умінням аргументувати, доводити окремі положення.

Розповідь — живий, образний, емоційний виклад будь-якого питання, короткий за часом, що містить переважно фактичний матеріал. Вона використовується при викладенні матеріалу, що має описовий характер (відомості про життя, творчість письменників, учених, історію наукових відкриттів у фізиці, хімії, математиці, техніці).

Поділяють розповіді на художні, науково-популярні, описові.

Художня розповідь у своїй основі становить образний переказ фактів, учинків дійових осіб. Науково-популярна розповідь заснована на аналізі фактичного матеріалу. У цьому випадку виклад пов’язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями. Під час викладу ті, хто навчаються, стежать за ходом аргументації, за тим, як із одного твердження витікає інше, як аналіз і синтез допомагають формулювати висновки. Розповідь-опис —це послідовний виклад ознак, особливостей, властивостей, якостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам’ятників, музею-садиби тощо).

Діалогічні методи навчання.Бесіда — це діалогічний метод навчання, при якому той, хто навчає, за допомогою вдало поставлених запитань, спонукає слухачів або відтворювати раніше набуті знання, або робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу. Перевага бесіди в тому, що вона сприяє розвитку пам’яті, мови, мислення, активності, самостійності, формуванню переконань слухачів. Незважаючи на позитивні якості, бесіда не може бути універсальним методом навчання, оскільки вона вимагає витрати великої кількості часу, певного запасу знань для її проведення тощо.

Існують різні види бесід у залежності від дидактичної мети:вступна (проводиться як підготовка до лабораторних занять, екскурсій, вивчення нового матеріалу); повідомлювальна (базується переважно на спостереженнях, що організуються на занятті за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів); бесіда-повторення (використовується для закріплення навчального матеріалу); контрольна (застосовується для перевірки рівня засвоєння знань).

За характером діяльності суб’єктів навчання виокремлюють евристичну, катехізичну бесіди.

Евристична бесіда (від грец. heuriskî , знаходжу) — метод навчання, який передбачає, що суб’єкт викладання за допомогою вдало сформульованих запитань скеровує слухачів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи свої знання, спостереження. Початок використання евристичної бесіди пов’язаний з ім’ям грецького філософа Сократа, який своїм учням не викладав ті чи інші істини, а вів з ними бесіду, у результаті якої встановлювалась істина. Він про себе говорив, що діє, як повитуха (сама не родить дитя, а допомагає йому народитися).

Під час евристичної бесіди слухачі у відповіді на по­ставлені запитання не повторюють завченого матеріалу, а за допомогою лектора дають самостійні пояснення або роблять висновки на основі своїх отриманих раніше знань.

Катехізична бесіда. Катехізисом у старій школі називали підручник з релігії. У ньому подавалися релігійні догми у формі запитань і відповідей. Від учнів вимагали точного відтворення питання і запропонованої в підручнику відповіді. Згодом бесіди, спрямовані на відтворення інформації, що вимагали тренування пам’яті, стали називати катехізичними. Ці бесіди панували в середні віки, відповідаючи вимогам догматичного навчання. Таку бесіду називають ще герменевтичною. Герменевтика — напрям у філософії, основна проблема якого — питання розуміння, тобто це мистецтво тлумачення, пояснення текстів, картин.

За формою проведення бесіди бувають фронтальні (питання звернені до всієї групи, курсу), індивідуальні (питання адресовані конкретній людині), груповими (питання звернені до певної групи слухачів).

Ефективність проведення бесіди залежить від чіткості визначення мети, відповідності завданням, наявності плану; правильного формулювання запитань; уміння лектора спрямовувати слухачів до знаходження правильного рішення поставлених запитань, виявляти гнучкість, такт під час проведення бесіди, підбивати підсумки, робити висновки.

Дискусія, диспут. Ці методи навчання близькі до методу бесіди. Диспут — публічна суперечка на наукову або суспільно важливу тему. Дискусія — суперечка, обговорення будь-якого питання. Ці методи навчання засновано на цілеспрямованому обміні думками між суб’єктами навчання заради пошуку істини, що вчить самостійно мислити, розвиває здібність до практичного аналізу, старанної аргументації висунутих положень, поваги думки інших, допомагає оволодівати культурою мови.

Існують такі різновиди дискусії: а) дискусія мимовіль, яка виникає стихійно під час спільного вирішення проблеми; б) дискусія, що скерована на формування переконань особи­стості. Вона в основному торкається особистих проблем, власного ставлення до тих чи інших фактів, подій. Вирішальну роль у такій дискусії мають не стільки факти й аргументи, скільки власні оцінки слухачів, система їх цінностей; в) дискусія, метою якої є обґрунтування наукових положень, відомостей, що вимагають попередньої підготовки індивіда за джерелами більш широкими, ніж матеріал підручника.

Дискусії проводять у формі «круглих столів», «засідання експертної групи», «форумів», «симпозіумів», «дебатів» тощо.

Наочні методи навчання. У педагогічній літературі традиційно називають такі наочні методи: спостереження, ілю­страція, демонстрація.

Спостереження як метод навчання забезпечує безпосе­реднє живе або за допомогою спеціальних приладів (мікро­скопа, телескопа, термометра тощо) «споглядання», сприйняття явищ дійсності. Правильно організовані самостійні спостереження потребують ведення спеціальних записів: щоденників, протоколів.

Ефективність методу спостереження залежить від підготовки індивіда до здійснення спостереження (визначення об’єкта та засобів, розробка пам’яток, схем спостережень, оволодіння уміннями фіксації й обробки даних); включення якомога більше органів чуття; спонукання до активної розумової діяльності (аналіз явищ, порівняння, зіставлення, узагальнення тощо); правильного оформлення результатів спостереження.

Ілюстрація та демонстрація. Зазначені методи передбачають показ конкретних предметів та явищ навколишньої дійсності в натурі чи у вигляді зображень, які сприймаються за допомогою органів чуття. Ілюстрація матеріалів здій­снюється в статичному вигляді (мінерали, метали, живі рослини, прилади, фотокартки, малюнки, історичні картини, ілюстрації із зображенням ландшафту природи, портрети, географічні карти, атласи, графіки, схеми, таблиці).