Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Додаток А

1. Глибоке вивчення особистості включає вивчення характеру протікання розумових процесів (гнучкість розуму, швидкість засвоєння, критичність); навичок навчально-пізнавальної діяльності (вміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль у навчальній роботі тощо); рівня пізнавальних здібностей (спостережливість, увага, пам’ять, мова); рівня знань і вмінь (повнота, глибина, дієвість); ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання; працездатності; вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння; з яких дисциплін відчуває труднощі, з яких — встигає; рівня научуваності індивіда тощо.

Научуваність особистості виявляється в її готовності до учіння і здатності успішно його здійснювати в умовах будь-якої конкретної дидактичної системи, тобто научуваність можна визначати як потенційну можливість до оволодіння новими знаннями і як «сукупність (ансамбль) інтелектуальних властивостей людини, від яких при наявності й відносний рівності інших необхідних умов (вихідного мінімуму знань, позитивного ставлення до навчання тощо), залежить продуктивність навчальної діяльності». Продуктивність розглядається як якість, темп роботи, її обсяг за одиницю часу, відсутність напруги і втомленості впродовж тривалого періоду, задоволеність наслідками праці. До показників научуваності відносять: економічність і темп мислення; кількість конкретного матеріалу, на основі якого досягається розв’язання нового завдання; кількість «кроків» для її самостійного рішення, порції дозованої допомоги, на основі якої досягається необхідний результат, а також час, витрачений на розв’язання; здатність до самонавчання, працездатність, терплячість. Чим вище рівень научуваності суб’єкта, тим швидше і легше набуває людина нових знань, тим вільніше вона оперує ними у відносно нових умовах, тим вище темп її розумового розвитку і сумарний кількісний показник рівня навчання.

В основу аналізу можливостей успішності навчання Ю. К. Бабанський поклав поняття «реальні навчальні можливості суб’єкта навчання», яке визначив як «сукупність психологічних, фізіологічних і моральних потенцій особи­стості, а також опосередкованих нею зовнішніх умов, котрі разом забезпечують певну успішність здійснення навчальної діяльності.

До складу внутрішніх реальних навчальних можливостей включається научуваність особистості, розвиток основних процесів і якостей мислення, запам’ятовування тощо; спеціальні знання, уміння, навички; уміння і навички навчальної праці; елементи фізичного розвитку, які особливо впливають на навчальну працездатність особистості; ставлення особистості до навчання; елементи вихованості особистості, які впливають на учіння.

Зовнішній бік реальних навчальних можливостей містить опосередкований особистістю пізнавальний вплив родини, культурного оточення та вплив викладачів, студентського колективу, навчально-матеріальної бази освітнього закладу.

Результативність вивчення особистості визначається його знаннями ознак научуваності, причин відставання, наявності здібностей, таланту тощо.

2. Розробка системи впливу на індивіда з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей, що передбачає попереджувальну, виправляючу, заохочувальну роботу. Важливо визначити, на що здатний кожен індивід у певний момент навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності, яким шляхом, «з якими уповільненнями і труднощами кожен зможе підійти до рівня, передбаченого програмою», який індивідуальний шлях «успіху в навчанні і розумовій праці» (В. О. Сухомлинський) і як підвести людину до усвідомлення своїх особистих труднощів, спонукати до самостійної роботи, спрямованої на їх подолання.

Особливе місце в системі індивідуального навчання належить диференціації навчання, під час якої здійснюється відбір змісту, методів, форм навчання залежно від особливостей груп студентів. Диференціація — це частковий випадок індивідуалізації навчання, звернений на реалізацію індивідуального підходу до окремих груп людей. Ці групи в процесі навчання можуть бути сформовані за різними основами (здібностями, інтересами, успішністю, психологічними особливостями тощо). Основна мета диференціації — сприяти створенню умов для всебічного розвитку особистості кожного з урахуванням його задатків, можливостей, інтересів. Різні потенційні можливості суб’єктів навчання вимагають урахування того, що вони повинні знати і вміти (обов’язкова підготовка), а також того, як вони можуть засвоювати соціальний досвід. Це забезпечить знаходження суб’єктів на­вчання у «зоні ближнього розвитку», заволодіння матеріалом на індивідуальному посильному рівні труднощів, що оптимізує розвивальну функцію навчання. Диференціація сприяє гуманізації навчального процесу, створюючи умови для задоволення потреб, інтересів людини, орієнтуючись на максимальні можливості її розвитку.

Диференціація навчання демократична у зв’язку зі своєю варіативністю, вона дає право вибору, а не заганяє людину в прокрустове ложе одноманітних схем і канонів навчання. Вона дозволяє враховувати в навчанні й регіональні особливості.

Особливо це важливо в роботі з обдарованими людьми, тобто з тими, які проявляють підвищені здібності. Для реалізації цієї мети можна використовувати проходження на­вчального курсу в індивідуально різному темпі; створення постійних і тимчасових відносно гомогенних (однорідних) груп з будь-якого навчального предмета або його розділу; вивчення альтернативних предметів за вибором; створення груп з прискореним темпом проходження навчального курсу; створення груп з уповільненим темпом проходження навчального курсу.

У роботі з індивідами зі зниженими здібностями до на­вчання необхідна не пристосованість до її слабких боків, а активний вплив на розумовий розвиток, щоб досягти максимального розвитку індивіда.

3. Аналіз одержаних результатів і коригування подальшої діяльності.

Додаток Б

Вимоги до наочних посібників

1. Використання наочних посібників має відповідати загалом меті навчання і меті заняття зокрема. Наочність — не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань і їх міцності, але й розвиток сприйняття, мислення, активності і самостійності студентів, їхніх можливостей і інтересів.

2. Поєднання слова і наочності.

3. Врахування рівня підготовки тих, хто навчається.

4. Оптимальність використання: надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечувати можливість розгляду, що потребує урахування формату, величини знаків, цифр, букв; щоб не відволікати увагу індивіда, наочні посібники треба демонструвати на необхідному етапі заняття, а не завчасно.

Додаток В