Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

7. Створіть людині добре ім’я, щоб вона стала жити у відповідності з ним.

8. Користуйтесь заохоченням. Зробіть так, щоб недолік, який ви хочете в людині виправити, виглядав легко поправним, а справа, якою ви хочете її зацікавити, такою, що легко виконується.

9. Робіть так, щоб було приємно виконувати те, що ви хочете.

Принцип гуманізму розглядають і як певний соціальний захист особистості, який вимагає демократизації навчального процесу і передбачає:

особистісно орієнтований характер педагогічного процесу;

визнання того, хто навчається, суб’єктом навчання й розвиток у нього почуття особистої гідності;

організацію педагогічного процесу з урахуванням національних особливостей;

нормативно-правове забезпечення діяльності суб’єк­тів навчання;

толерантність у взаємодії суб’єктів навчання.

Реалізація зазначеного принципу веде до сформованості в людини гуманності як вершини її моральності, що знаходить вияв у свідомому засвоєнні універсальних цінностей загальнолюдської й національної культури; осмисленні єдності людського роду і себе як його неповторної частки, зв’язку з іншими людьми, суспільством, природою, культурою; виявленні любові до людей, всього живого, милосерді, доброті, здатності до співчуття, умінні проявляти доброзичливість до всіх людей незалежно від їхньої раси, національності, віросповідання, статусу в суспільстві; допомозі близьким; прагненні до злагоди, добросусідства, свободи, рівності, братерства; готовності вихованців до захисту своїх інтересів; прагненні до оволодіння способами самовиховання, самовдосконалення з метою оволодіння художніми, науковими, естетичними, моральними цінностями.

Принцип забезпечення єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання. У процесі навчання відбувається оволодіння особистістю системою наукових знань, практичних умінь і навичок (освітня функція); розвиток розумових здібностей, пам’яті, формування умінь визначати головне, суттєве, порівнювати різні думки, факти, узагальнювати матеріал, логічно викладати свої думки, доводити ті чи інші положення, виявляючи самостійність, творчість, виховування почуттів, волі тощо (розвивальна функція). Крім того, навчання забезпечує формування світогляду, ціннісних орі­єнтацій, життєвої позиції особистості, морально-вольових якостей, загальної культури тощо (виховна функція).

Навчання, у процесі якого організовується цілеспрямоване формування запланованих педагогом, відносин того, хто навчається, з різноманітними явищами навколишнього життя, з якими останній зіштовхується в процесі навчання, називається виховним. Погляди і переконання, схильності й інтереси, які формуються в процесі навчання, залежать від того, яких знань і яким чином набуває індивід, наскільки знання і способи їх засвоєння відповідають потребам суб’єкта, який керує процесом навчання. Виховання в процесі навчання забезпечується специфікою змісту навчального предмету, чіткою організацією, методами і формами навчання, професіоналізмом особистості педагога.

Принцип зв’язку з життям. Реалізація цього принципу вимагає викладу науково-теоретичних положень, понять, законів, демонстрації їх численних виявів у навколишньому світі, підготовки особистості до правильного використання теоретичних знань у різнобічних практичних ситуаціях. При цьому важливо розкривати значення теоретичних знань у практичній діяльності і взагалі в житті людини; наводити факти з історії розвитку науки, щоб показати, як наука народжувалася внаслідок практичних вимог; спиратися на життєвий досвід індивіда, використовувати приклади з нав­колишнього життя, спостереження суб’єкта, які спрямовані на застосування знань: наводити приклади, які ілюструють те чи інше поняття, оцінювати правильність застосування окремих наукових положень; виявляти, формулювати і розв’язувати певні проблеми тощо.

Принцип науковості навчання передбачає засвоєння суб’єк­тами навчання точно встановлених у сучасній науці положень, об’єктивних наукових фактів, понять, законів, теорій. Ураховуючи особливу роль науки в розвитку суспільства, людства, її випереджальний характер стосовно освіти, доцільно знайомити суб’єктів навчання з досягненням науки, історією її розвитку, використовувати в процесі навчання методи, які за характером близькі до науки, що вивчається, а також формувати в них уміння набувати наукових знань самостійно.

Принцип систематичності й системності в навчанні. Систематичність навчання припускає засвоєння суб’єктом наукових понять і навчальних програм у логічному зв’язку і послідовності. Систематичність — характерна ознака наукового знання. Вимога систематичності навчання випливає з принципу науковості і в системі принципів займає підлегле йому положення.

Планомірність організації навчання, поступовість і послідовність реалізації етапів пізнання (сприйняття, усвідомлення, узагальнення, застосування на практиці), установлення логічного зв’язку між частинами (розділами) навчального матеріалу, постійне підсумовування матеріалу, перевірка й облік знань, умінь і навичок тощо — свідчать про реалізацію принципу систематичності.

Поняття «системність» не тотожне поняттю «систематичність» і розглядається в трьох аспектах: а) принцип навчання; б) якість знань учнів; в) принцип управління навчально-виховним процесом.

Принцип «системності» вимагає забезпечення формування в особистості системи знань. Для цього необхідно перебудувати лінійні зв’язки (змістовно-логічні) в об’ємні системно-інваріантні (змістовно-функціональні).

Системність у навчанні забезпечується визначенням головного положення, провідної ідеї; структуризацією матеріалу, укрупненням дидактичних одиниць (П. Ерднієв), ви­окремленням особливого предмета вивчення методологічного знання (Л. Зорина), компактним цілісним вивченням теми або блоку навчального матеріалу (В. Шаталов).

Принцип доступності нарощуваних труднощів. Доступність у дидактиці розглядається як посильна трудність. У найзагальнішому плані під трудністю розуміють розрив між підготовленістю особистості до процесу навчання і тими вимогами, які цей процес висуває до неї. Трудність є виразом основного протиріччя між тим новим, що повинен пізнати індивід, тими завданнями, які він повинен вирішити, і наявністю в нього запасу знань, уявлень, умінь вирішувати ці завдання. Щоб подібна суперечність стала рушійною силою процесу навчання, вона має бути зумовлена логікою цього процесу, виступати ланцюгом у низці пізнавальних завдань, що вирішуються суб’єктами навчання. Важливо при цьому, щоб суперечності набували внутрішнього характеру і переживались особистістю як трудність. Завдання, що висуваються процесом навчання, повинні бути зрозумілі і розв’язувані при деякому напруженні сил індивіда (М. Данилов).