Розділ «Частина І. Основи педагогіки»

Основні

1. Енциклопедія освіти / АПН України; голов. ред. В. Г. Кре­мень. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 1040 с.

2. Коджаспирова Г. М. Педагогика: учеб. для студ. образоват. учреждений сред. проф. образования / Г. М. Ко­джаспирова. — М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2003. — 352 с.

3. Краевский В. В. Общие основы педагогики: учеб. для студ. пед. вузов / В. В. Краевский. — М.: Изд. центр «Академия», 2003. — 256 с.

4. Лекції з педагогіки вищої школи: навч. посіб. / за заг. ред. В. І. Лозової. — Харків: ОВС, 2010. — 480 с.

5. Лозова В. І. Троцко Г. В. Теоретичні основи навчання і виховання: навч. посіб. / В. І. Лозова, Г. В. Троцко. — 2-е вид., випр. і допов. — Харків: ОВС, 2002. — 400 с.

6. Педагогика: учеб. пособие для студ. пед. учеб. заведений / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, А. И. Мищенко, Е. Н. Шиянов; под ред. В. А. Сластенина. — М.: Изд. центр «Академия», 2002. — 576 с.

7. Подласый И. П. Педагогика: новый курс: учеб. для студ. вузов: в 2-х кн. / И. П. Подласый. — М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2003. — Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. — 576 с.

8. Ягупов В. В. Педагогіка: навч. посіб. / В. В. Ягупов. — К.: Либідь, 2003. — 560 с.

Додаткові

9. Айсмонтас Б. Б. Педагогическая психология: схемы и тесты / Б. Б. Айсмонтас. — М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2002. — 208 с.

10. Психологические основы формирования личности в педагогическом процессе: пер. с нем. / под ред. А. Коссаковски и др. — М.: Педагогика, 1981. — 224 с.

1.2. Розвиток педагогічних ідей в історії людства

Освіта в Стародавній Греції й Стародавньому Римі розглядалась як обов’язок кожного громадянина. У Стародавній Греції найбільш впливовими були дві держави-поліси — Спарта й Афіни. У Спарті навчання починалося з семи років і мало певні етапи: від 7 до 15 років здійснювалось виховання й навчання в спеціальних дитячих загонах або військових таборах. Зміст освіти орієнтувався на розвиток фізичної витривалості, терплячості. Вихованці виконували різноманітні фізичні вправи, оволодівали навичками військового мистецтва, вивчали елементарні основи читання, письма, лічби, навчались співам і танцям. Від 15 до 20 років юнаки одержували певні громадянські права і ставали ейренами, основні функції яких передбачали допомогу вихователям у роботі з підлітками. Від 20 до 30 років ейрени продовжували військово-патріотичне навчання, поступово ставали повноправними членами держави.

Уся система спартанського навчання була авторитарною, мотивація навчання будувалася на принципах змагальності.

В Афінах виховання й навчання були спрямовані на всебічний гармонійний розвиток людини. Усі школи були приватними і платними. У навчальному закладі одночасно навчалися діти різного віку. Учитель кожному визначав індивідуальне завдання і контролював його виконання (один учитель навчав від 20 до 50 учнів). Діти до 7 років виховувались удома. Хлопчики 7 років починали відвідувати школу (дівчата виховувалися в сім’ї); вони спочатку навчалися в школах граматиста (набували елементарних навичок письма, читання, лічби) і кієрариста (основна увага приділялася музичній освіті).

Потім хлопчики навчались у школах-палестрах, у яких здійснювалось загальне фізичне виховання й елементарна військова підготовка. Після закінчення палестр юнаки із знатних сімей мали можливість продовжувати освіту в гімназіях, де вивчали філософію, політику, літературу, щоб підготуватися до управління державою, і продовжували заняття гімнастикою.

З 18 до 20 років вони переходили до ефебії, де продовжувалося їхнє військове і політичне виховання. Після цього мали можливість навчатися в університеті з софістом, ритором або філософом, які знайомили учнів зі своїми науковими ідеями, концепціями. Саме софісти стали платними вчителями в Афінах. Вони, як правило, збирали навколо себе групу юнаків, яких навчали. Значний авторитет мали афінські гімназії (державні філософські школи), серед яких особливо популярними були школа Зенона, Епікура, а також Академія Платона, Ліцей Аристотеля.

У Стародавній Греції зародилися прогресивні педагогічні теорії, підходи. Так, Сократ (469—399 рр. до н. е.), який уважається фундатором давньогрецької педагогіки, ставив питання про пізнання людиною самої себе, удосконалення її моральності. Він навчав своїх учнів вести діалог, полеміку, логічно мислити. Ставлячи відповідні запитання, Сократ спонукав учня послідовно розвивати спірне положення і приводив його до усвідомлення абсурдності цього вихідного положення, а потім спонукав співрозмовника обрати правильний шлях і підводив до висновків. Цей метод на­вчання й самостійного пошуку істини учнем отримав назву «сократівський» (або «сократівські бесіди»).

Учень Сократа Платон (427—347 рр. до н. е.) свої педагогічні погляди висловлював у дусі «пайдеї». Це означає, що в процесі освіти мають бути створені умови, за яких розвиток людини відбувається на шляху єдності та взаємопроникнення основ людського буття й одвічних цінностей — істини, добра, краси, щоб пізніше перетворитися на мудрість, мораль і творчість.