Розділ «Частина І. Основи педагогіки»

У процесі взаємодії людини з різними групами середовища відбувається її соціалізація і розвиток.

Маючи певні потенційні можливості розвитку, людина формується не тільки під впливом середовища, а й виховання. Це зумовлено тим, що, по-перше, виховання — процес, у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації. По-друге, виховання дозволяє педагогічно цілеспрямовано організувати різноманітні види діяльності (на­вчально-пізнавальну, суспільну, естетичну, професійну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку. При цьому сучасна педагогіка спирається на теорію Л. С. Виготського про два рівні розвитку особистості: рівень актуального розвитку, який відбиває ті особливості, що вже склалися, і зону найближчого розвитку, яка відбиває можливості досягнень в умовах співробітництва.

По-третє, виховання створює умови для стимулювання активності особистості в діяльності та спілкуванні. Особистість не пасивно сприймає спрямовані на неї впливи, а сама активно діє, вступає в стосунки з іншими людьми. Виходячи з по­треб і інтересів, які сформувалися, особистість сама впливає на довкілля. Активність як риса особистості, якісна її характеристика, знаходиться в тісному зв’язку із зовнішнім впливом (середовищем, вихованням), але в процесі життєвої практи­ки в людини формується внутрішня позиція, складається вибіркове ставлення до різних зовнішніх умов і впливів, що визначає її розвиток. Виховання значною мірою впливає на взаємодію особистості й середовища, бо середовище — це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання як цілеспрямована діяльність орієнтоване на організацію такого середовища, яке несло б позитивне, сприяло змінам у ставленні людини до навколишнього середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

По-четверте, у процесі виховання нейтралізуються негативні умови, що впливають на розвиток людини.

Отже, становленню й розвитку особистості сприяє виховна система — комплекс, який включає в себе: виховні цілі; людей, які їх реалізують у процесі цілеспрямованої діяльності; стосунки, що виникають між її учасниками; засвоєне середовище і управлінську діяльність, яка забезпечує життєздатність особистості.

Під впливом виховання в інтелектуальній сфері особистості формуються цінності, знання, уміння, навички, у результаті засвоєння яких людина оволодіває соціальним досвідом, культурою, що сприяє переосмисленню мотивів, своїх потреб тощо.

Розвиток особистості неможливий поза її емоційною сферою, що передбачає формування таких почуттів, як довіра, симпатія, совість, чуйність тощо. Щоб особистість володіла своїми потребами, почуттями, необхідно створювати позитивно насичене середовище, організовувати педагогічно спрямовану діяльність, спілкування.

Формування мужності, сміливості, вимогливості до себе вимагає розвитку вольової сфери.

Важливою умовою розвитку всіх сфер є саморегуляція як система внутрішнього забезпечення напряму дій, у якій розкривається активність людини.

Інтенсивний розвиток педагогіки в XIX—XX ст. спричинив утворення системи педагогічних наук, яка включає в себе загальну педагогіку, педагогіку вищої школи, спеціальну педагогіку, соціальну педагогіку тощо.

Загальна педагогіка охоплює базові закономірності виховання, навчання людини, розробляє загальні засади навчально-виховного процесу в освітньо-виховних закладах різного типу.

Традиційно загальна педагогіка складається з чотирьох розділів: загальні основи (обґрунтування теоретико-методологічних підвалин); теорія навчання (дидактика); теорія виховання (закономірності, принципи, мета, зміст, методи, форми); теорія управління педагогічним процесом.

Розвиток загальної педагогіки як науки привів до створення самостійних галузей знань, які знайшли відображення в системі педагогічних наук.

Вікова педагогіка досліджує особливості виховання на різних вікових етапах: пренатальна (вивчення різних чинників, що впливають на внутрішньоутробний розвиток плоду); переддошкільна; дошкільна; шкільна; педагогіка дорослих (андрагогіка).

Педагогіка вищої школи — галузь педагогічної науки про педагогічний процес, який забезпечує професійну підготовку фахівця у вищих навчальних закладах, його виховання і на­вчання. Залежно від професійної галузі можна говорити про військову, інженерну, виробничу, космічну, фармацевтичну, медичну, економічну, правову, театральну, спортивну педагогіку, педагогіку професійно-технічної освіти тощо.

Спеціальна педагогіка (дефектологія) розробляє теоретичні основи, принципи, методи, форми і засоби виховання й на­вчання людей, які мають відхилення у фізичному або розумовому розвитку: глухонімих і глухих (сурдопедагогіка), сліпих і тих, хто погано бачить (тифлопедагогіка), розумово відсталих (олігофренопедагогіка), із розладом мови (логопедія).

Об’єктом дослідження етнопедагогіки є вивчення особливостей, народного досвіду виховання, які відбиті в національній культурі, народних традиціях, звичках, фольклорі. Сукупність педагогічних відомостей, виховного досвіду мі­стить як ідеал виховання, так і шляхи, засоби його досягнення. Цінності етнопедагогіки допомагають спрямовувати сучасний навчально-виховний процес на формування національної самосвідомості, розуміння ролі своєї нації, етносу у світовій культурі.

Соціальна педагогіка — галузь педагогіки, предметом вивчення якої є соціально-педагогічні проблеми: роль сім’ї у формуванні особистості (сімейна педагогіка), шляхи і методи запобігання соціальним відхиленням серед молоді (превентивна педагогіка), виховання й перевиховання правопорушників (пенітенціарна педагогіка) тощо.

Існують педагогічні дисципліни, що розвиваються як міжпредметні на основі міжнаукової інтеграції. Так, історія педагогіки вивчає стан і розвиток педагогічних теорій і ідей, практики в різні історичні епохи; порівняльна педагогіка досліджує закономірності функціонування й розвитку освітніх і виховних систем у різних країнах шляхом зіставлення і знаходження схожості й відмінностей.

Специфіку застосування загальних закономірностей нав­­чання у викладанні окремих навчальних предметів дослі­джують методики (предметні дидактики).