Розділ «Частина І. Основи педагогіки»

Складність педагогічної науки, її галузей у тому, що коли мова йде про теоретичні аспекти виховання, освіти, педагогіка виступає як наука. Коли ж ідеться про педагогічну діяльність педагога, який утілює ті чи інші ідеї, принципи, форми, методи в практику, педагогіка певним чином трансформується в мистецтво, тобто застосування законів, закономірностей залежить від особистих якостей педагога, його майстерності. Саме тому К. Д. Ушинський уважав педагогіку мистецтвом виховання, яке спирається на науку.

Знання педагогічної науки, її законів, принципів автоматично не забезпечує успіх педагогічної діяльності, яка вимагає від педагога не тільки знання теорії, але й володіння методикою, технікою педагогічного процесу, певних особистісних якостей тощо.

Загалом педагогіка є частиною загальної культури люд­ства. Вона органічно пов’язана з іншими науками. Її основою є філософія, яка дозволяє усвідомлювати, розробляти питання мети виховання, навчання, а гносеологія (теорія пізнання) — визначати закономірності навчально-пізнавальної діяльності, механізми управління нею. Філософські категорії, закони взаємозв’язку, взаємозалежності, розвитку і його рушійних сил, а також етика, естетика сприяють науковому осмисленню проблем педагогіки.

Існує взаємозв’язок педагогіки та психології, яка вивчає закони розвитку психіки людини, її виховання, освіти, на­вчання, що пов’язане з цілеспрямованим розвитком мислення, діяльності, мотивації особистості. Педагогіка і психологія мають чимало спільних методів дослідження. Визначені базові поняття психології використовуються і в педагогічній лексиці, допомагаючи визначати сутнісні характеристики процесів, явищ. Кожний розділ загальної педагогіки знаходить підґрунття у відповідному розділі психології: дидактика, наприклад, спирається на теорію пізнавальних процесів і розумового розвитку; теорія виховання базується на психології особистості тощо. Інтеграція цих наук спричинила виникнення суміжних наукових галузей — педагогічної психології та психопедагогіки.

Усвідомленню механізмів управління фізичним і психічним розвитком людини, закономірностей функціонування вищої нервової діяльності допомагає використання наукових даних фізіології.

Знання проблем соціології сприяє більш глибокому розумінню питань соціалізації особистості. У структурі соціологічної науки розвиваються такі напрями, як соціологія освіти, виховання тощо.

Людина, її життя, різні сфери діяльності, умови розвитку цікавлять педагогів професійно, допомагаючи осягнути свій предмет дослідження в усіх його зв’язках. Тому очевидні зв’язки педагогіки з культурологією, мистецтвом і літературою, історією й археологією, географією й екологією, антропологією й етнологією, анатомією, медициною і генетикою. Педагогіка використовує також досягнення точних і технічних наук: математики, кібернетики, інформатики, економіки, статистики тощо.

У зв’язку з цим у сучасній педагогіці розвивається низка нових напрямів, що виникли на межі педагогіки з різними науковими галузями: педагогіка культури, артпедагогіка, педагогіка свободи, педагогіка співробітництва, педагогіка ненасильства, релігійна педагогіка, корекційна педагогіка, здоров’язбережувальна педагогіка, педагогічна валеологія, педагогічна акмеологія, педагогічна конфліктологія, педагогіка прав людини, інформаційна педагогіка тощо.

Джерелами розвитку педагогіки, окрім різноманітних наук, є науково-педагогічні дослідження, передовий педагогічний досвід, педагогічна спадщина минулого, народна педагогіка тощо.

Виховання в педагогічному сенсі — цілеспрямована діяль­ність професійно підготовлених фахівців із метою формування в людині певних якостей, властивостей, ставлень, системи поглядів, переконань.

Виховання у соціальному розумінні — це передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури від старших поколінь до молодших.

Навчання — спеціально організований, цілеспрямований процес двобічної діяльності педагога і тих, хто навчається, із передачі та засвоєння людиною накопиченого людством соціального досвіду.

Освіта — це процес і результат засвоєння людиною соціального досвіду, досягнення нею того або іншого рівня розвитку інтелектуально-пізнавальної та творчої діяльності, морально-естетичної культури.

Педагогіка — це наука про виховання, навчання й освіту людини впродовж життя.

Педагогічні закономірності — об’єктивно існуючі, стійкі, необхідні й суттєві зв’язки між педагогічними явищами, процесами, окремими компонентами педагогічного процесу.

Предмет педагогіки — це закономірності, принципи організації процесу виховання, навчання, освіти, що передбачає визначення цілей, змісту, форм, методів, засобів залучення людини до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями, створення оптимальних умов для різних видів діяльності та спілкування особистості з метою забезпечення її позитивних змін, формування і розвитку, а також аналіз результативності процесу, його корегування за необхідності.

Процес педагогічний — спеціально організована взаємодія суб’єктів навчально-виховної діяльності, спрямованої на розв’язання завдань виховання, навчання, розвитку особистості як цілісної проблеми. Компоненти педагогічного процесу: цільовий, змістовий, процесуальний, результативний, аналітико-корегувальний.

Розвиток особистості — низка зовнішніх і внутрішніх, кількісних і якісних змін, які характеризують рух людської істоти від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності.

Соціалізація особистості — засвоєння людиною соціального досвіду, цінностей, норм поведінки, властивих суспільству, соціальним групам, до яких вона належить.

Формування особистості — процес надання особистості певної форми, завершеності її становлення, досягнення певного рівня зрілості та стабільності, набуття сукупності сталих властивостей і якостей.