Розділ «Частина І. Основи педагогіки»

Практичні завдання педагогіка ставить перед навчальними закладами (загальноосвітньої та вищої школи) — здій­снювати навчання, виховання й освіту школярів і студентів.

Визначення предмета і завдань педагогіки вимагає розкриття її основних категорій.

Категоріями науки називають загальні, фундаментальні, провідні поняття, що становлять основу відповідної науки, її усталені, типові форми відбиття дійсності. Педагогіка оперує категоріями кількох видів.

Базовими категоріями педагогіки є виховання, навчання, освіта, педагогічний процес.

Виховання є багатозначним поняттям, що розглядається як суспільне явище, діяльність, процес, система, вплив, взаємодія, цінність.

Поняття «виховання» використовується в широкому та вузькому суспільному і педагогічному значенні.

У широкому суспільному значенні виховання розглядається як вплив на людину суспільства загалом, спрямований на передачу накопиченого людством соціально-істо­ричного досвіду (знання, уміння, способи мислення, моральні, етичні та правові норми) від старших поколінь до молодших.

Кожне наступне покоління стоїть на плечах минулих поколінь. Засвоєння зростаючим поколінням досвіду, накопиченого людством, передбачає подальший його розвиток, створення нового. Із цією метою суспільством утворюються різноманітні соціальні інститути (школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії тощо).

Тому у вузькому суспільному значенні виховання — це цілеспрямований вплив на особистість соціальних інститутів із метою формування в неї певних знань, поглядів і переконань, суспільних цінностей, моральних і політичних орієнтирів, життєвих настанов.

У широкому педагогічному значенні виховання є спеціально організованим, цілеспрямованим і керованим впливом педагогів (вихователів), певного соціального середовища на людину з метою її становлення як особистості, що здійснюється в навчально-виховних закладах і охоплює весь навчально-виховний процес.

У вузькому педагогічному значенні виховання — це процес і результат виховної роботи, спрямованої на формування певних якостей, властивостей, відносин людини, її ставлення до моральних норм і правил поведінки, навколишнього світу та самої себе.

Навчання — спеціально організований, цілеспрямований процес двобічної діяльності педагога і тих, хто на­вчається, із передачі й засвоєння людиною соціального досвіду, накопиченого людством.

Діяльність педагога називається викладанням, а діяльність того, хто навчається, — учінням, отже, навчання — це єдність викладання й учіння.

Освіта — це процес і результат засвоєння людиною соціального досвіду, досягнення нею того або іншого рівня розвитку інтелектуально-пізнавальної та творчої діяльності, морально-естетичної культури.

Освіта розглядається як:

процес, тобто цілісна єдність навчання, виховання, розвитку, саморозвитку людини; створення умов для повноцінної реалізації внутрішніх інтенцій особистості як інтегрованого члена суспільства;

результат, тобто певний рівень загальної культури й освіченості людини, засвоєння нею духовного та матеріального потенціалу, накопиченого люд­ством.

Під поняттям «освіта» розуміють також спеціальну сферу соціального життя, унікальну систему, що включає освітні заклади різного профілю і рівня (дошкільні, загальноосвітні заклади, заклади вищої й післядипломної освіти тощо), органи управління ними, освітні стандарти, які забезпечують їх функціонування і розвиток.

Освіту досліджує не лише педагогіка. Її вивчають філософія, соціологія, психологія, економіка та інші науки. Наприклад, економіст, вивчаючи рівень реальних можливостей трудових ресурсів, які продукує система освіти, намагається визначити витрати на їхню підготовку. Соціолог хоче знати, чи готує система освіти людей, здатних адаптуватися до соціального середовища, сприяти науково-технічному прогресу і соціальним перетворенням. Філософ, у свою чергу, застосовуючи більш широкий підхід, ставить питання про цілі й загальне призначення освіти: які вони сьогодні й якими мають бути в сучасному світі. Психолог вивчає психологічні аспекти освіти. Політолог прагне визначити ефективність державної освітньої політики на тому або іншому етапі розвитку суспільства тощо.

Внесок різних наук у вивчення освіти як соціального феномену, безперечно, є цінним і необхідним, але вони не стосуються сутнісних основ освіти, пов’язаних із повсякденним процесом зростання і розвитку людини, з відповідною цьому процесу інституційною структурою. І саме вивчення цих аспектів визначає поняття «освіта» в педагогіці.