Розділ «Частина І. Основи педагогіки»

Діалектичний матеріалізм (К. Маркс, Ф. Енґельс) розкриває загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення: матерія первинна, свідомість вторинна; явища об’єктивного світу і свідомості причинно-обумовлені, тому що взаємопов’язані й взаємозалежні (принцип детермінізму); усі предмети, явища знаходяться в стані руху, розвиваються й змінюються (принцип розвитку). Важливе значення мають закони діалектики: переходу кількісних змін у якісні, єдності й боротьби протилежностей, заперечення заперечення. Діалектико-матеріалістична педагогіка виходить із того, що особистість є об’єктом і суб’єктом суспільних відносин. Її розвиток зумовлено зовнішніми обставинами і природною організацією людини. Провідна роль у розвитку особистості належить вихованню.

Методологічною основою розвитку людини виступає також педагогічна антропологія, яку К. Д. Ушинський розумів як системне використання даних усіх наук (анатомії, фізіології, патології людини, психології, логіки, філософії, географії, статистики, економіки, історії в широкому плані: історії релігії, цивілізації, філософії, літератури, мистецтва, виховання) про людину як предмет виховання, що відбиває ідею цілісності людини.

Провідними ідеями педагогічної антропології є такі:

цілісність і неподільність духовної й біологічної природи людини;

єдність загального, особливого і окремого в кожній людині;

взаємозв’язок індивідуального і соціального в людині;

єдність розумового, морального і фізичного в розвитку людини;

виховуваність і научуваність людини;

пластичність усіх особистісних якостей.

Ефективність проведення педагогічних досліджень вимагає встановлення зв’язків педагогіки з різними науками, їх інтеграції, спрямованості всіх гуманітарних наук на один об’єкт — людину.

У цьому процесі визначальну роль відіграють методологічні підходи до вивчення педагогічних явищ, які складають загальнонауковий рівень методології педагогіки та сприяють цілісності, системності, результативності, підвищенню професійної спрямованості дослідницької діяльності. Важливим є й те, що використання методів дослідження різних наук (математики, кібернетики, соціології тощо) має відповідати завданням вирішення саме психолого-педагогічних проблем.

Значущість засвоєння дослідником методологічних підходів полягає насамперед у тому, що це визначає його позицію, яка передбачає:

визначення мети дослідження з урахуванням розвитку теорії науки, потреб практики, соціальної актуальності та реальних можливостей наукового колективу або вченого;

вивчення педагогічних процесів, явищ у їх розвитку, саморозвитку, у певному середовищі, у взаємодії зо­внішніх і внутрішніх факторів впливу тощо;

розгляд проблем навчання й виховання з позицій різних наук про людину (соціології, психології, фізіології, генетики), щоб мати можливість використовувати наукову інформацію про людину в інтересах розробки оптимальних педагогічних систем, технологій, умов для розвитку особистості;

орієнтацію на системний розгляд питань структури, взаємозв’язку педагогічних елементів і явищ, їх підпорядкування, динаміки розвитку, тенденцій, особливостей, чинників та умов;

виявлення й розв’язання суперечностей у процесі на­вчання та виховання, розвитку особистості;

визначення відповідних методів дослідження тієї або іншої проблеми;

зв’язок теорії та практики, розробку шляхів його реалізації, орієнтацію на нові наукові концепції, нове педагогічне мислення.

Найважливішими методологічними підходами до ви­вчення педагогічних явищ можна вважати такі: системний, синергетичний, особистісний, діяльнісний, ресурсний, гуманістичний, аксіологічний, компетентнісний, акмеологічний, історико-педагогічний та ін.