Розділ «Частина І. Основи педагогіки»

Вальдорфська педагогіка — особистісно-соціальна си­стема навчання, виховання і розвитку людини, що базується на антропософському образі людини (назва походить від першої вальдорфської школи, створеної Р. Штайнером у 1919 році для дітей робітників і службовців фабрики «Вальдорф-Асторія» — м. Штуттгарт, Німеччина).

Виховальне навчання (Й. Ф. Гербарт) — сукупність ідей, відповідно до яких процес навчання покликаний вирішувати не лише специфічні навчальні завдання, а служити цілям виховання людини. Прибічниками ідей виховального навчання в Україні були Х. Алчевська, Б. Грінченко, О. Духнович, М. Корф, С. Миропольський, М. Пирогов, К. Ушинський та інші.

Виховання особистості в колективі й через колектив (А. Макаренко) — цілісна система взаємопов’язаних педагогічних засобів, які ґрунтуються на спільній ідеї, що визначає стратегію і тактику вихователя й педагогічного колективу.

Виховний ідеал (П. Юркевич) — результат виховання, яке ґрунтується на врахуванні «трьох начал»: особливостей духу вихованця; необхідності виконання ним обов’язку стосовно церкви, родини, держави; його майбутнього покликання.

Вільне виховання (Ж.-Ж. Руссо) — сукупність ідей, згідно з якими виховання має прямувати за інтересами і бажаннями дітей та сприяти їхньому розвитку.

Гуманістичний підхід до виховання — визнання цінності людини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист й охорону життя, здоров’я, створення умов для розвитку творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги в життєвому самовизначенні, повноцінній самореалізації.

Гуманістичні педагогічні ідеї (В. Сухомлинський) — любов до дитини; розвиток творчих сил кожної особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей; культ природи (природа як найважливіший засіб виховання почуття прекрасного й гармонії); розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання й виховання; звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції; розвиток ідеї «радості пізнання» (емоційне сприйняття процесу навчання); демократизація структури управління навчально-виховним процесом.

Експериментальна педагогіка (А. Біне, В. А. Лай, Е. Мей­ман, Е. Торндайк) — педагогіка, представники якої прагнули отримати об’єктивні дані для вдосконалення педагогічного процесу.

Козацька педагогіка — народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю й самосвідомістю.

«Педагогіка співробітництва» — сукупність ідей — демо­кратизації й гуманізації освіти, реалізації індивідуального підходу до дитини як до повноцінної особистості, співпраці та співробітництва у процесі взаємодії вчителя й учнів.

Педагогічна антропологія (К. Ушинський і його послідовники) — педагогічний напрям, що передбачає системне використання даних усіх наук про людину та їх урахування у процесі навчання й виховання. Орієнтована на спеціальне вивчення людини з метою узгодження педагогічної теорії та практики з людською природою, на збереження й удосконалення людської особистості.

Прагматизм (від грец. pràgma — справа, дія) у педагогіці (Дж. Дьюї) — трактування істинності як практичної значущості («істинно те, що корисно»). Виховання розглядається як процес накопичення й реконструкції особистого досвіду людини з метою поглиблення його соціального змісту.

Принцип культуровідповідності (А. В. Дистервеґ) — прин­цип у педагогіці, згідно з яким виховання має враховувати не лише природу дитини, але й особливості культури певної країни, даного часу, рівень духовного розвитку людини.

Принцип педоцентризму — принцип у педагогіці, згідно з яким заперечується систематичне навчання й виховання дітей за заздалегідь розробленими навчальними програмами; передбачається організація занять лише на основі безпосередніх бажань і інтересів, що виникають у дітей.

Принцип природовідповідності (Я. А. Коменський) — відповідність виховання природі в широкому розумінні й тим закономірностям, що існують у ній незалежно від людей. Принцип природовідповідності передбачає необхідність урахування індивідуальних і вікових особливостей людини, що сприяє розвитку її здібностей і сил.

«Просвіти» — наукові й педагогічні товариства України другої половини XIX ст., які пропагували й втілювали національні педагогічні ідеї через недільні школи, клуби, бібліотеки, театральні вистави, дитячі майданчики тощо.

Реформаторська педагогіка — педагогічний напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., представників якого вирізняло негативне ставлення до традиційної педагогіки, глибокий інтерес до особистості дитини, нові підходи до проблем навчання й виховання. До цієї педагогічної течії належали прибічники теорії вільного виховання, експериментальної та прагматичної педагогіки.

Сократівський метод — метод навчання й самостійного пошуку істини учнем.

1. Назвіть прогресивні педагогічні ідеї епохи Антич­ності.

2. Охарактеризуйте основні педагогічні ідеї Середньо­віччя.