Розділ «Арешт»

— Той, що детективи пише, — погодився Террі. — Слухайте, є така група під назвою «Викладачі англійської трьох штатів», і щороку десь посеред літа вони влаштовують триденну конференцію. Це єдиний час, коли всі можуть зібратися. Там проводять семінари, панельні дискусії й усе таке. Щороку — в іншому місті. Цього року була черга Кеп-Сіті. Але вчителі нічим не відрізняються від решти, бо й улітку роботи вистачає — пофарбувати щось, полагодити речі, на які забракло часу протягом навчального року, поїхати з родиною у відпустку, плюс усілякі літні справи. У мене це заняття в Малій і Міській лігах. Тож ВАТШ завжди намагається запросити якогось іменитого гостя на другий день, коли з’являється більшість учасників.

— І в нашому випадку цим другим днем був минулий вівторок? — спитав Ралф.

— Так. Цього року конференція відбувалася в готелі «Шератон», з понеділка дев’ятого липня і до середи одинадцятого липня. Я на такі конференції вже п’ять років не їздив, але Ев розповів, що головним доповідачем буде Кобен, та й всі інші вчителі англійської теж їдуть, тож я попросив Ґевіна Фріка й батька Бейбіра Патела замінити мене на тренуваннях у вівторок і середу. Дуже не хотілося цього робити, бо півфінал уже на носі, та я знав, що в четвер і п’ятницю вже повернуся до команд, і Кобена не хотілося пропустити. Я всі його книжки перечитав. Сюжети в нього чудові, і почуття гумору непогане. А ще головною темою цьогорічної конференції було викладання популярної художньої літератури для дорослих у класах із сьомого по дванадцятий, а це питання вже кілька років настигає, особ­ливо в нашій частині країни.

— Можна без пояснень, — сказав Семюелз. — Давай до суті.

— Гаразд. Ми поїхали. Побували там на урочистому фуршеті, послухали промову Кобена, взяли участь у вечірній дискусії, що була о восьмій, переночували. Ев і Деббі взяли собі окремі номери, а я поселився в двомісному разом із Біллі Квейдом. То його ідея. Він пояснив, що розбудовує свій дім, тож доводиться економити. Вони за мене поручаться, — закінчив Террі, тоді поглянув на Ралфа й підняв руки долонями вгору. — Я там був. І крапка.

Тиша в кімнаті. Нарешті Семюелз промовив:

— О котрій почалася доповідь Кобена?

— О третій, — відповів Террі. — О третій дня у вівторок.

— Як зручно, — єхидно сказав Семюелз.

— Тільки не для тебе, — широко всміхнувся Гові Ґолд.

«О третій», — подумав Ралф. Майже в той самий час, коли Арлін Стенгоуп бачила, як Террі кладе велосипед Френка Пітерсона в крадений білий фургон, а тоді їде геть із хлопчиком на пасажирському сидінні. Ні, не майже. Місіс Стенгоуп сказала, що чула дзвін ратуші — рівно третя дня.

— Доповідь була у великій конференц-залі «Шератону»? — спитав Ралф.

— Так. Та, що навпроти бенкетної зали.

— І ти певен, що початок був о третій.

— Ну, саме тоді голова ВАТШ узяла вступне слово. І бубоніла хвилин десять.

— Угу, і скільки тривала промова Кобена?

— Здається, хвилин сорок п’ять. Після того він відповідав на запитання. Коли ми закінчили, було десь о пів на п’яту.

Думки в голові Ралфа крутилися, мов папірці, що їх підхопив протяг. Він не пригадував, коли востаннє почувався таким спантеличеним. Вони мали б заздалегідь перевірити пересування Террі, та планували свої дії на нараді в понеділок зранку. Він, Семюелз і Юн Сабло з Поліції штату постановили, що питання про Мейтленда до його арешту могли б наполохати дуже небезпечного чоловіка. І вони здавалися зайвими, зважаючи на докази. Проте зараз…

Ралф глянув на Семюелза і збагнув, що допомоги від нього не буде. На обличчі прокурора змішалися підозра й невтяма.

— Ви зробили дуже прикру помилку, — сказав Ґолд. — І ви, джентльмени, самі це бачите.