Розділ «Арешт»

— Це ви дізналися від Віллов Рейнвотер. Напевне, що від неї. Ще та штучка, скажіть? Чули б ви, як вона по тих суботніх вечорах горлає: «Чави його, чави, ноги в руки й дуй ДО КІЛЬЦЯ!» Як у неї справи?

— Це ти нам розкажи, — відповів Семюелз. — Зрештою, ти бачився з нею у вівторок увечері.

— Не бачився…

Гові схопив Террі за плече та стиснув його, поки тренер не наговорив нічого зайвого.

— Чому б нам не припинити цього попереднього допиту? Просто розкажіть Террі, чого він тут опинився. Викладайте.

— Розкажи нам, де ти був у вівторок, — заперечив Семюелз. — Як почав, то давай уже закінчуй.

— Я був…

Та Гові Ґолд знову стиснув плече Террі, цього разу дужче, і тренер замовк.

— Ні, Білле, так не піде. Розкажіть, що ви на нього маєте, інакше я просто зараз піду до журналістів і повідомлю їм, що ви затримали одного з найповажніших мешканців Флінт-Сіті у справі з убивства Френка Пітерсона, поставили отакенну пляму на його репутацію, нажахали його дружину й дітей, а чому — так і не сказали.

Семюелз поглянув на Ралфа, той стенув плечима. Якби не присутність окружного прокурора, Ралф би вже давно виклав усі докази, сподіваючись на швидке зізнання.

— Нумо, Білле, — сказав Гові. — Цьому чоловікові треба додому, до родини.

Семюелз усміхнувся, проте радості в його очах не було — він просто скалозубив.

— Побачиться з ними в суді, Говарде. У понеділок, на попередньому слуханні.

Ралф відчував, що матерія культурного спілкування тане, й основну провину за це покладав на Білла, якого щиро розлютив цей злочин, а також чоловік, який його скоїв. І кожен розлютився б… але поля на цьому не зореш, як сказав би Ралфів дідусь.

— Так, перш ніж ми розпочнемо, у мене є запитання, — втрутився Ралф, намагаючись говорити легко і жваво. — Лише одне. Окей, раднику? Ми все одно про це дізнаємося, рано чи пізно.

Здавалось, Гові був навіть удячний, що зміг відвернути увагу від Семюелза.

— Став своє запитання.

— Яка в тебе група крові, Террі? Ти знаєш?

Террі подивився на Гові, який знизав плечима, потім перевів погляд на Ралфа:

— Та ж маю знати. Шість разів на рік я здаю кров у Червоному хресті, бо група досить рідкісна.