Розділ «Мерісвіллська діра»

— Та спершу його отруїло дещо інше. Щось страшніше за будь-яку змію. Він називав його Чоловіком із Татухами, ми називаємо його чужинцем. El Cuco. Треба з цим покінчити.

Ралф подумав про Гові й Алека, які лежали мертві по інший бік цього Богом забутого кам’янистого пагорба. У них були родини. І в Юна, живого, проте пораненого й уже, мабуть, у шоковому стані, також була родина.

— Гадаю, ти маєш рацію. Не хочеш собі пістолет? А я візь­му його гвинтівку.

Голлі похитала головою.

— Гаразд. Тоді до роботи.

Після першого повороту стежка Ахіґи почала ширшати й спус­катися. Обабіч дороги виднілися піктограми. Деякі старовин­ні малюнки були понівечені або повністю перекриті тегами.

— Він знатиме, що ми йдемо до нього, — сказала Голлі.

— Так. Треба було прихопити з собою ліхтарика.

Голлі засунула руку в одну з містких бічних кишень (ту, що провисала під вагою) і дістала звідти коротенький УФ-ліхтарик, що вони купили в «Хоум Депо».

— Ти дивовижна, — мовив Ралф. — А в тебе там парочка касок часом не завалялась, ні?

— Без образ, Ралфе, але з почуттям гумору в тебе не дуже. Вдосконалюйся.

За наступним поворотом стежки вони вийшли до природної порожнини в скелі, що роззявилась футів за чотири [260] від землі. Над нею збляклими чорними літерами було написано: «НІКОЛИ НЕ ЗАБУДЕМО». У ніші стояла запилюжена ваза з тонкими гілочками, що стирчали, мов пальці скелета. Пелюстки, які колись прикрашали ці гілки, уже давно зникли, але дещо інше лишилося. Біля вази було розкидано з півдюжини фігурок вождя Ахіґи — схожа зосталась після того, як близнюки Джеймісони заповзли в утробу землі й уже не повернулися. Іграшки пожовтіли від часу, а пластик порепався від сонця.

— Люди сюди навідувалися, — сказала Голлі. — Судячи з тих аерозольних підписів — діти. Та цього місця вони не спотворили.

— Схоже, навіть не торкалися, — погодився Ралф. — Ходімо. Юн сидить по той бік із вогнепальним пораненням і розірваним ліктем.

— Так, не сумніваюсь, що йому дуже болить. Але ми мусимо бути обережні. А це означає, що рухатися треба повільно.

Ралф узяв її за лікоть.

— Якщо він нас обох пришиє, то Юн лишиться сам-один. Може, тобі варто повернутися.

Голлі показала в небо, де здіймався чорний дим від кросовера у вогні.

— Хтось побачить і приїде. І якщо з нами щось станеться, то Юн єдиний знатиме, що саме та чому.

Вона стряхнула руку Ралфа й рушила далі стежкою. Ралф кинув ще один погляд на маленьке святилище, яке всі ці роки ніхто не чіпав, і пішов слідом за Голлі.