TextBook Тепер Оберон, певно, вже знає.
Чому так довго розмовляють Максиміліан і король?
За спиною почулися кроки. Я підхопилася; від замка вузькою стежиною спускався Оберон.
— Чого ж ти сидиш тут, холодно біля води… Ходімо, Максиміліан обіцяв млинчики, хоча як павуки можуть робити тісто, не зовсім розумію…
— Ваша величносте?
— Ліно… Ти ж іще не йдеш?
Мені зробилося незатишно від думки, що один крок — і я опинюся на темних сходах старого курного будинку, прольотом нижче дверей алхіміка, оббитих дерматином. Алхімік — негідник, але він все-таки нам допоміг…
— Ні. Поки ще не йду.
— Добре… Мені треба буде з тобою поговорити. Але не зараз. Зараз для мене це надто… важко.
Це говорив король, який розбив Сарану одним ударом, який вигнав Мрячну Баберу, король, одне ім’я котрого виявилося великою зброєю!
— Ваша величносте, — тихо сказала я. — Є речі, про які не треба говорити. Ми не можемо їх скасувати, бо вони вже трапилися… Але помовчати про них ви можете будь-якої секунди. Я завжди зрозумію вас.
Він довго мовчав. Небо цілковито згасло.
— Ти стала зовсім велика.
— Однаково найменша в класі.
— Будь ласка, ніколи більше не ходи на виворіт. Ніколи!
— Зло не має влади.
— Ні, має. Коли людина послабшала, заплутався в буденному, загрузла в собі, коли вона хвора чи поранена, коли вона потрапила в халепу…
Я помотала головою:
— Зло не має влади.
Ми мовчки дивилися одне на одного. Смеркло, й очі в нас почали світитися в темряві — ми обоє дивилися нічним зором.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зло не має влади» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ вісімнадцятий Зло не має влади“ на сторінці 14. Приємного читання.